Є такі щасливчики...

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Дати і люди

Опубліковано: П'ятниця, 10 вересня 2021, 10:04

Урочистість „Подружній вік золотий», на яку запросили щасливі пари, хто у любові і злагоді, мирі і повазі прожили 50 і більше років, відбулась ще влітку. Уже розповідала про окремі з них. Сьогодні прийшов час познайомити читача районної газети «Порадник» з подружжям Моргунів: Мирославаю Степанівною та Олексієм Степановичем.

Усе починалося з музики...Хоча навчалися в одному виші: Львівський медично-ветеринарній академії, але не перетиналися, познайомилися на репетиціях капели бандуристів і закохалися, як виявилось, на все життя...

Привіз східняк Олексій - західнянку Мирославу в село Бахмач «на трохи», бо хворіла його мама. І це «трохи» розтяглось на понад 50 років. Обом молодим спеціалістам знайшлось місце в Тиницькому колгоспі. Працювали, не покладаючи рук, і корів тримали і по два урожаї в рік знімали, обробляли грядки полуниці. Нажили двох дівчаток і їх привчали до праці (37 відер полуниці зібрати за добу - це не жарт!). Ще і другу вищу освіту здобула Мирослава Степанівна: викладач технікуму, а за тим працювала заступником директора Тиницького профучилища... Праця, праця, праця...

Але не лише вона: подорожували всією родиною по всіх цікавих місцях колишнього Союзу, мандрували зі студентами... На диво, багато встигла ця тендітна, жвава, як жайворонок, жіночка. Ревна парафіянка (брала участь у становленні храмів у селі), де вона знаходила час і снагу для вишивання, ніхто не знає, але стала відомою на весь район вишивальницею. А ще тамадує в селі на святах, очолює сільську ветеранську організацію (не формально, а з душею: комусь пенсію виклопоче, іншому витребує інвалідність і, відповідно, соціальні виплати, комусь занесе ліки...) недаремно тиничани часто називають її маленькою матір’ю Терезою. Дочекалися 4-х внуків і двох правнучат (один з яких 8-річний Єлисей Яненко уже відомий в районі спортсмен).

І щоб не робила, завжди з посмішкою, підфарбована, ошатно вдягнена. На запитання, як чоловік витримує такого «органайзера» - відповідає, що він - в усьому підтримка і опора і, взагалі, дуже добра людина.

Олексій Степанович вік пропрацював за фахом, віддав справі 48 років життя. Був завідувачем дільниці ветлікарні, обслуговував Тиницю, Курінь і Халимонове. Відстані значні, спочатку виручав мотоцикл. Але двоколісним транспортом скористаєшся лише за тепла. Згодом передали списаного УАЗа, якого сам і реанімував.

Вирішила родина обзавестись власною машиною, якби сподівалися на свої зарплати, то заощаджували б гроші ще й досі.

У сім’ї Мирослави було дев’ятеро дітей, до роботи привчена, то всіх наставляла на працю. Стали тримати корів, лишки молочної продукції продавали чи державі, чи на ринку. Копійка до копійки, і у 1973 році купили таки «Жигулі».

Роки минали, прийшов час, коли утримувати рогату худобу ставало все проблематичнішим, Олексій Степанович запропонував освоювати інший сектор. Як позбулися Лисок, переключились на свиней. Відгодували по шестеро голів. Старалися впоратися до серпня, щоб після реалізації вирощеного встигнути побувати на морі –і самим відпочити і доньок загартувати. Курей залишали на сусідів і вирушали на «дикі» пляжі.

З цікавістю слухала, як родина Марцінковських (дівоче прізвище Мирослави) збирається на Галичині у хаті мами в день її народження, яка пішла за межу вічності майже 20 років тому. Уже не стало трьох братів і сестрички і залишилося їх лише п’ятеро, та приїздять зяті і онуки, а то і правнуки.

Помоляться за неньку у храмі, перевідають на погості матінку та інших своїх родичів. Потім збираються за столом, згадують батьків, пригадують цікаві миті з родинного життя і виконують пісні, які любили матуся і батько. Майже впевнені, що той спів долинає до їхніх найрідніших душ.

Лілія Гриценко,
голова міської ветеранської організації

• Наступна >