Є люди, які не старіють. Ніхто не дасть відповіді: а чому це з небагатьма відбувається? В чому полягає секрет збереження здоров’я, інтелекту, творчості, працездатності? Науковці пояснюють зі своєї точки зору таке явище, віруючі- зі своєї, а от Іван Семенович Лелюх, про якого піде мова далі, пояснив так: “Мені, приміром, не було коли задумуватись над проблемою старіння, тому що все своє свідоме життя я працюю як розумово, так і фізично”. 

 

Цікава людина Іван Семенович. От про свою появу на цьому світі він сказав віршованими рядками:

Родився на полі, на обніжечку.
Як додому шкандибав, уколов ніжечку
об стерню якусь колючу,
ще й високую,
Задививсь тоді на тебе, чорноокую.

А народився Іван Лелюх у 1935 році у селі Варварівка Бахмацького району. Батьки його були селяни. Школу закінчив у Білих Вежах. Працювати почав рано. У 1955 році по закінченні Дегтярівської школи механізаторів поїхав піднімати цілину.

Затим була служба в армії. Освоїв професію механіка по обслуговуванню літаків. Доля закинула Івана Семеновича до естонського міста Тарту . Він поєднав службу з навчанням в сільськогосподарській академії, на інженерно-механічному факультеті.

Професор Яків Столович оцінив ще й поетичну натуру Івана і порадив вступити на 3-й курс факультету журналістики до Тартуського університету. Тартуський університет – один із найбільших навчальних закладів Європи.

Іван Семенович дослухався поради і став ще й журналістом.

Працьовитий, творчий Лелюх встигав скрізь. Деякий час вів спортивний оздоровчий клуб у місті Тарту.

У сімдесятих роках добровільно поїхав служити у Заполяр’я, інженером радіо- і фототелеграфа. Вивчив життя північних островів, морів, населених пунктів.

Розповідав Іван Семенович про землю Франца-Йосифа, Кольський півострів, острів Шмідта, про найвищу точку над морем Лаптєвих – Харагор, про загадковий острів Брусньова, біля якого чомусь часто тонули кораблі.

А от про Тіксі (по-якутські “зустріч”) заговорив колишній полярник поетичним словом.

Край земли неласковый,
Берег, как редут.
Прямо в море Лаптевых
Улицы ведут.
День – из солнца сотканный.
Ночь – в метелях белых.
Тикси – это встреча.
Тикси – бухта смелых.

Після півночі Іван Лелюх знов опинився у Тарту. Був направлений на підготовку у ядерний центр досліджень Корольова. Готували його і до спецзавдання у Афганістан.

- Ой, - говорить Іван Семенович, - стільки я бачив, стільки пережив, але ніколи не забував України. Сюди мене доля й повернула. Природа Землі красива. Та попри все, земля, де зарита моя пуповина, найгарніша і наймиліша за всі красоти світу.”

У Івана Семеновича видана збірка віршів Якутським видавництвом. В свій час він вів літературний гурток у Тіксі. А ще був запівалою в хорі Прибалтійського воєнного округу.

Іван Семенович зараз мешкає у Курені, працює біля землі, вирощує квіти, любить бджіл, а із страв полюбляє український борщ зі щавлем, окрошку. Не може й дня прожити без гумору й усмішки. І без людей - часто виступає на святах, перед дітьми у школах, а своїх має двох дочок - вже дорослих.

Ось такий він – невтомний і цікавий курінець – Іван на прізвище Лелюх. Йому я присвячую рядки:

Є люди, що не старіють,
А навпаки, із року в рік –
Душею молодіють.
Життя нелегким в них буває,
Та їм Господь допомагає.