У минулому числі „Порадник” у коментарі до „Історії з життя” звернувся до читачів із пропозицією: надсилати свої історії про те, як ви шукаєте знайомства з новими людьми. І ось маємо відгук. Пропозиція залишається в силі.

Привіт.

Мені дуже сподобалась твоя анкета - от я і вирішив написати.Хотів би познайомитись з тобою.

Мене звати Ростик.Я живу і працюю юристом в м. N. Якщо тобі буде цікаво зі мною спілкуватись, то пиши. Буду радий твоїй відповіді.

 

Привітик!
Рада знайомству!
Ти ж майже мій земляк.Я зараз живу в місті М, і в N бувала не раз.
Приємно, що тобі сподобалась моя анкета. Я ж нічого особливого там не писала і фотки не давала. Просто хотіла знайти співрозмовників, друзів - так, для цікавості. У мене навчання вимагає часто сидіти в інтернеті, але мені скучно просто щось шукати і розглядати рекламки. От я вирішила поєднати приємне з корисним, познайомитись з кимось.
Я вчуся (вірніше вже закінчую навчання) у Львові, живу, як ти вже знаєш, по сусідству від тебе.
Коли придумаю щось цікавеньке, тоді знову напишу.Чекаю на відповідь. Па-па.

 

Привіт!
Привіт, Олечко, це я - твій друг Ростик!
Я не мав змоги спілкуватися з технічних причин, та тепер я знову на зв`язку. Я щиро вдячний Тобі за Великодні листівки, судячи з них, я зрозумів, що ти дуже хороша людина.
Я б хотів, щоб ми зустрілися і познайомилися наочно, тим паче, ми з Тобою з однієї області, тому я не думаю, що це стане для нас проблемою. А ще, якщо в тебе немає «друга серця», то хтозна, може ми сподобаємось одне одному? Ми могли б разом відсвяткувати День молоді. Що ти на це скажеш? Я знаю, що, можливо, поспішаю трохи, але мені справді дуже хочеться з Тобою познайомитись. Я дуже серйозна людина, вже понад 4 роки працюю юристом, але в душі романтик.
А це номер мого мобільного: 8097……. Дзвони, я радий буду познайомитися з твоїм голосом. Цілую.

 

Привіт! Привітик!!!
Я дуже рада,що ти повернувся!
Вибач,що раніше не відписала, мабуть теж з технічних причин:) Просто я весь минулий тиждень була за містом, а там інтернет - це розкіш. Може, це й краще - відпочила від міста, від техніки, зайвої метушні...начиталась досхочу. Але так, як вже встигла скучити за навчанням,то пішла на курси водіїв. Поки що цікаво, але як я буду почуватись за кермом машини, це ще не відомо...боюся.

Мені приємно знати, що ти вважаєш мене хорошою людиною. Повір,ти не помиляєшся:) Щодо зустрічі,то навіть не знаю - і хочеться, і трошки страшно. Ну, хочеться - це ясно чому. А зустрітися з незнайомою людиною в нашому випадку завжди страшно. У принципі, я згодна. Тільки ще не знаю, як і де. Просто в понеділок я їду на кілька днів до Львова на вручення дипломів і не знаю, на скільки там затримаюсь. Але номер я твій маю, тож якось домовимось.
Гарних тобі вихідних! Па-па.

 

Так все починалося. Шукати нові знайомства і спілкуватись з цікавими людьми по інтернету я почала ще в  студентські роки. Навіть трохи захопилася, знайшла багато друзів, але про реальну зустріч із ними навіть думати не хотіла. Звісно, був один випадок, але то вже зовсім інша історія.

 

А тоді, весною, я готувалась до отримання диплома магістра, дописувала дипломну і мучилась докорами сумління через зовсім невдалий з мого боку розрив із хлопцем. Усе це я робила в ту доволі довгу перерву між тим, як сиділа в інтернеті та вдавала з себе щасливу і безтурботну вже майже не студентку. Так і з якимось Ростиком познайомилась. Разок-другий написала, не придаючи цьому значення. І тільки після його пропозиції зустрітися мене ніби перемкнуло. Я сама цього захотіла.

Рідні дивувалися, і я разом з ними, бо вважаю себе доволі консервативною у стосунках із протилежною статтю. А тут і подзвонити наважилась, і поїхати в N погодилась, сказавши собі й всім, хто був поряд в той момент, що це - доля і я втрачу свій шанс бути щасливою, якщо не поїду. Я поїхала 1 липня 2007 року. Зустрілись, трохи розчарувались ( як це потім вияснилось), але відтоді й дня не могли прожити, щоб не поспілкуватись хоча б по телефону чи інтернету. Та й скільки там тих днів, якщо на другій зустрічі ми, гуляючи по місту, переговорили про все на світі, а на третій, десь через тиждень після знайомства, він захотів зустрітись з моїми батьками. «Чому»? - запитала я. « Хотів би попросити в них твоєї руки. Я дуже хочу, щоб ти стала моєю дружиною!» - відповів він. І що ви думаєте? Я не погодилась, але й не відмовилась, попросила ще трохи почекати, але мало-помалу ми обоє повідомили своїм рідним про намір. А потім - вже справа техніки.

У результаті 22 вересня того ж року ми обвінчались. А що далі? «Сірі будні, сварки, діти….» - скажете ви. Ні, ми щасливі, як і у перші дні знайомства; ми закохані, неначе вперше і стовідсотково впевнені, що так триватиме завжди, допоки Він і Я….

І. Лисенко