В одному з магазинів Бахмача довгий час покупців зустрічав цікавий плакат з написом: „Вони хотіли, але не змогли”. Не пам’ятаю усіх портретів, але майже легендарну людину з родовою відмітиною на лисій голові не помітити було важко. Це ім’я відоме всьому світові. У колишньому СРСР його або хвалять за перебудову, або ж проклинають за розвал того Союзу.

2 березня Михайлу Горбачову виповнюється 80 років. Ми не будемо говорити про нього як про політика (це тема складна) - нас зацікавила вже трохи призабута зараз історія. Люди старші пам’ятають напевне, а молоді, можливо, буде цікаво дізнатися, що Михайло Сергійович наш земляк. І зовсім не Горбачов, і навіть не Сергійович. Він Михайло Олександрович Ярмоленко, і родом із Гайворона, а не зі Ставропольського краю згідно з офіційною біографією. Звісно, при цьому треба зазначити, що це лише версія. Але, як на наш погляд, дуже ймовірна. А моєму співрозмовнику вона видається майже достовірною. Хоча в кожній версії завжди є своє „майже”.

 

Нещодавно, перебираючи свій архів, віднайшла пожовклий від часу листок -  перший випуск незалежного бахмацького видання „Ріпа” за редагування вічної пам’яті Володимира Кашки. „Порадник” писав про цю газету до професійного свята – Дня журналіста – одного з минулих років. Так от саме там знайшла згадку про цю подію.

Спогадами поділився колега-газетяр Б. Бобришев. Борис Тимофійович був знайомий із жінкою, яка називала першого секретаря компартії СРСР, першого і єдиного Президента СРСР Михайла Сергійовича Горбачова, „мій Миша, мій синок”. Отже, така історія.

Марія Павлівна Ярмоленко родом із Голінки, заміж вийшла в Гайворон, тож там і народилися донька Катерина, а через п’ять років, 2 березня 1931-го - меншенький Михайло. Там, у Гайворонській церкві жінка й охрестила своїх діток. Згадувала, що священик, вдивившись у маля, промовив: „Мічена твоя дитина, буде великою людиною”. А через рік – страшний голод, від якого, хто встиг, утікав в інші краї. Чоловік Олександр виїхав у Донбас, невдовзі за ним услід зібралася й Марія з дітьми, та мати відговорила брати малого: „Куди ти там із ним, бери тільки Катю, а Мишу залишай. Ось продам корову, куплю козу - і якось проживемо”. Так і зробила. Поїхала до чоловіка. А він там уже іншу знайшов, одружився. Влаштувалася на роботу, згодом теж вийшла заміж, народилася друга донечка. З матір`ю листувалася не так часто, як хотілося б, за буденними клопотами – у цьому й каялася в розмові з Борисом Тимофійовичем. Приїздила одного разу в село, і фото маленького у матроській безкозирці залишилося на згадку про ту зустріч. А коли приїхала вдруге – Мишка не було. „Де Миша, мамо?”- стривожилася. „Та, може, ти, Маріє, і лаяти будеш, але ж йому з Іваном ліпше буде, він же у городі живе як-ніяк, віддала я йому Мишка”. Іван – брат Марії.

З того часу Марія Павлівна сина вже не бачила.
Про подальший розвиток подій – читайте у наступному числі газети.