Зустрілись... через півстоліття

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: П'ятниця, 03 липня 2015, 09:37

Кожного травня над подвір’ям нашої школи звучить останній дзвоник, проводжаючи одних на канікули, а найстарших - у самостійне життя. Через 5, 10, 15...30 років і пізніше приходять випускники до своїх Альма-матер, щоб зустрітися із своїми однокашниками, своїми шкільними друзями, із своєю юністю. Якраз червень-липень – час цих хвилюючих зустрічей.

Минулої суботи, через 50 років після випускного шкільного вечора, зібралися колишні однокласники 11-А і 11-Б першої міської, як домовилися ще півстоліття тому, у наш гурт. Пройшли шкільними коридорами, зайшли до своїх класів, піддаючись щемкому почуттю спогадів про незабутні роки учнівства. А згадати є що. Це і наші уроки, і терплячі наші вчителі, багатьох з яких вже немає. А які цікаві диспути, вечори клубу кмітливих і винахідливих, конкурси... Ой, чого тільки не готували гуртом обидва наши класи.

От і тепер, забилося частіше серце і у Шури Горіченко (колишньої учениці), тепер Олександри Петрівни Бєльченко, нахлинули почуття, і у вихорі думок і згадок народилися у нашої колишньої однокласниці віршовані рядки:

Ніби вчора юнаки й дівчата
Вирушали у щасливу путь,
Слів приємних було сказано багато,
Намагалися нічого не забуть.
Вже півсотні літ пройшло – немало,
Все було – „і біс, в ребро і в скроні сивина”.
Так нам Лідія Іванівна казала,
А вона у нас завжди була права.
Ось зібрались біля рідного порогу, -
Мила школа, незабутній рідний клас, -
Все до болю і до сліз знайоме, -
Півстоліття все чекало нас.
Так зібрались, та не всі, звичайно,
Не веселі й метушливі,
як давно,
Хоч усі серйозні і
поважні,
А розлуки наче й
не було.
Спогади розмови вже й
усмішки.
Вже потроху й гамір
нароста,
Розбрелись по класах,
Заблукали трішки, -
Ну й весела в нас
була пора.
Потім всі зібрались
в свої класи,
На друзів подивилися своїх, -
Серце защеміло від образи –
Скільки ж наших вже нема в живих.
Залишали клас в якійсь задумі,
Кожен думав лише про своє.
Але певні, що наснагу на майбутнє
Отака ось зустріч нам дає.
До побачення, і клас, і рідна школа,
Ти дала квиток нам у життя,
Не у кожного була щаслива доля,
Та такі реалії життя...
З школи вийшли всі принишклі і похмурі,
З сумом серце, з сумом і лице,
Чи повернемося ще хоч раз до школи,
Кожен думав тільки лиш про це...

Випускники 1965 року

• < Попередня
• Наступна >