Святкують 100-річний ювілей

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: П'ятниця, 16 вересня 2016, 09:41

У цьому році пасажирське вагонне депо відзначає свій 100-літній ювілей. Це вагомий привід розповісти про виробничі особливості підприємства, але сьогодні хочеться порушити традицію і поговорити не про вагони, капітальні і поточні ремонти, про перевиконані плани. Депо – одне з небагатьох підприємств, де зберегли колектив. Як тут живуть поза роботою, розкажуть самі ремонтники.

Пізнаємо Батьківщину

Коли ділюся з приятелями про заходи, що проводяться нашим профкомом, часто бачу в їх очах неприховану заздрість. Те, що для деповців стало звичним, їм здається нездійсненною мрією. Не буду переповідати про все. Зупинюся на популярних серед нас туристичних маршрутах. За європейськими мірками Україна - велика країна, побувати в усіх її куточках – завдання не з простих. Але ми намагаємося знайомитися з визначними пам’ятками, як Полісся, так і більш віддалених регіонів. Відома річ, бували безліч разів у Батурині, в Києві. Незабутні враження залишили старовинний сусідній Глухів і неповторний Львів, народна архітектура Пирогово і загорнута у тумани вершина Говерли.

А нещодавно наша група побувала в Кам’янець-Подільському – одному з найстаріших і найкрасивіших райцентрів України. У цьому місті примітно все, починаючи від природного місцерозташування, особливо захоплюють унікальні архітектурні споруди. Серед них - неприступна середньовічна фортеця, що охороняла вхід у місто, що вражає своєю масштабністю і силою.

Польські ворота, Вірменський бастіон, Руські ворота – вловлюєте «інтернаціональний» інтерес до українського поселення.

Довго ділилися відчуттями від зустрічі із древнім Хотином. У X—XI століттях місто пребувало у складі Київської Русі, в XII столітті — Галицького, з 1199 — Галицько-Волинського князівства. Воно – одне з найдавніших.

Ще більше вражень отримали від знайомства з Чернівцями — історичною столицею Буковинського краю, а ще це місто має неофіційний статус — „Пісенна столиця України”. Тут слід побувати хоча із–за архітектури місцевого університету – колишньої резиденції митрополитів Буковини і Далмації, цю перлину включено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Приємно, що в ці екскурсійні поїздки можемо вирушати сім’ями. Ми з дружиною взяли з собою доньку – нехай Даша звикає до краси рідної країни, нехай росте патріоткою.

До речі, начальник технічного відділу Юрій Доля і його брат Сергій – майстер цеху головного механіка теж мандрували з дружинами. Одна з них, Тамара, працює у деповському медпункті. Бригадир акумуляторного відділення Олександр Гурин теж запросив у подорож жінку, Ірина Гурин викладає у школі, повернулась до занять сповнена яскравих вражень.

У виробничих цехах депо зустрічаємося безліч разів, робота не дає змоги дізнатись про людський характер глибше. А в таких мандрівках ми познаємо глибше не тільки вітчизну, а й один одного. Компанійським товаришем виявився слюсар по ремонту електро інструментів Андрій Рябуха.

Олег Бабич, майстер електроцеху

Не имей сто рублей, а имей сто друзей

Много раз убеждалась в справедливости этой народной мудрости. Коллектив вагонного депо спаянный, дружный и организованный, особенно наш, столярный цех. Нам под силу не только производственные задачи. Жизнь чревата неожиданными поворотами. Случается, в чью-то судьбу проберется беда – то ли настигнет несчастный случай, то ли приключится хворь.

Если недуг – банальный кашель, и ты справишься с ним за день–два, это не проблема. А вот если болезнь прикует к постели, повлечет длительное лечение или потребуется операции, это уже серьезно. Неоднократно то цехом, а то и всем предприятием собирали деньги, чтобы поддержать кого-то из деповцев, попавших в затруднительное положение. Недавно помогали нашему коллеге, который серьезно заболел. Ребята в который раз собрались вместе и не только проведали товарища, а вооружились лопатами, выкопали картофель, занесли урожай в погреб. Наш приятель стесняется, что попал в такое положение, потому не упоминаем Витькину фамилию. Верим, что он ещё возвратится в коллектив. Это понятно по его оживших глазах, которые буквально засветились после нашего прихода. Наверное, лучшее лекарство - не таблетки, а человеческое тепло, заботливость, чувство локтя товарищей. Мы очень ждем его выздоровления и возвращения на работу, верим, что будет именно так. Болезнь одна, а нас – целый коллектив.

Коллективизма деповцам не одалживать – нашему предприятию 100, мы об этом помним.

Валентина Мирская

• < Попередня
• Наступна >