Хай юнці щастить!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: П'ятниця, 07 вересня 2018, 10:35

Нові пасажири у Вересочі розбуркали. Місця навпроти зайняли мати з донькою. Придивляюсь до обох. Обличчя дівчини здається знайомим, ніяк не збагну звідки. Очевидно, на когось схожа – заспокоююсь і намагаюся розчинитися у солодкій дрімниці.

- Аню, хочеш до вікна?

- Ні, бабусю, - мені добре і тут.

Зацікавлено розплющую очі, виявляється, юна пасажирка подорожує не з мамою.

Аня...Аня... Нарешті здогадуюсь, де бачив лице дівчати. Звісно, не помиляюсь, он і сліди від опіків, і марлеві пов’язки. Згадав публікацію у „Деснянській правді” Сергія Дзюби, де автор докладно розповів про біду дівчини-підлітка, що зазнала серйозних опіків. Якраз у газеті побачив її портрет.

- Як же прізвище? – ламаю голову. – Якесь знайоме.

Електричка вкотре зупиняється, колеса породжують звук, схожий на звучання найгрубішої скрипкової струни. Тут же згадав прізвище.

- Ви Скрипка? – звертаюсь до здивованої жінки. Пояснюю ситуацію.

- Бачите, ми все ще відновлюємося. Повертаємося до Чернігова на перев’язку і процедури, - жінка підтримує розмову. - Копали картоплю. Аня так хоче допомагати, але поки що доручаємо тільки чистити квасолю.

- Ви знаєте Булаха? – продовжує спілкування співрозмовниця.

По виразу обличчя здогадуюсь, намагається швидко пригадати його імя.

- Василь Миколайович, - приходжу на допомогу. Розповідаю про нашого знаного земляка. Не забуваю згадати і про його депутатство, і новаторство у керівництві сільгосппідприємством. З публікації у „Деснянці” знаю, що Василь Миколайович допоміг коштами на лікування Ані. То особливо підкреслюю його меценатство.

- Мені найзвичайно приємно дізнатися саме про це. Ваш земляк - неодмінно людина доброї душі. Він першим відгукнувся на заклик газети зібрати кошти для лікування Анечки. Видно, легка у нього рука, бо потім відгукнулися й інші...

До Чернігова було ще більше години їзди, то наговорилися. Пожвавішала і Аня, ділилася планами. Скучає за однокласниками, шкодує, що 10 вересня - День народження - вперше зустрічатиме не в їх колі.

Валентина Олександрівна кілька разово просила передати величезне спасибі нашому відгукливому землякові. Говорила це від душі, уявляв, як переказуватиму почуте і побачене депутату районної ради Василю Миколайовичу Булаху і чомусь у самого тепліше ставало на душі.

Борис Бобришев

P.S. Коли трапилась нагода, поспілкувався з директором-меценатом. Василь Миколайович щиро зрадів, що Аня одужує.

- Скільки це їй виповниться? – дізнавшись, що тринадцять, на мить задумався. - Треба дівчину поздоровити подарунком, хай юнці щастить.

• < Попередня
• Наступна >