Дочекатися б...

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: Понеділок, 06 травня 2019, 10:30

- Чому не розповідаєте у „Пораднику” про життя-буття фермерів нашого краю? – звернувся до редакції давній читач газети Василь Циганок. А й справді, чому?...

Час від часу зустрічався на ринку з Миколою Івановичем Ярошенком. Він якраз і належить до когорти фермерів. Пропонував овочі: моркву, буряки, цибулю, капусту, картоплю, як сам визначає – борщовий набір. До його продукції був байдужим, доки не став свідком розмови лаборантів: „Цікаво, де він вирощує? Ось подивись, немає і сліду ні нітратів, ні решти хімії... Мусила зробити аналіз двічі, думала щось сама наплутала, чи з хімікатами помилилася. Так ні!”

При черговій зустрічі і сам запитав.

- Цікаво, де ви вирощуєте?

- Ви що, змовилися? – емоційно відповів Микола Іванович. – Де вирощую? На українській землі плекаю врожаї...

Двадцять років займається фермерською справою. Як сам розповідає, не розбагатів, тракторець усе той, що і був. Та придбав стареньке польське знаряддя, з яким і порається на своїх гектарах.

- Посудіть самі, врожай високим бути не може від самого початку, бо добрив не накупишся – дорого. Посередники по оптових цінах пропонують і міндобрива, і якісне насіння, і засоби боротьби з бур’янами і шкідниками лише для „латифундистів”- для тих, у кого в обробітку сотні, тисячі гектарів. Де ж мені змагатися з ними. Одна лише втіха, що вирощую органічну продукцію. Тут ми вже на висоті.

Хто ми? Крім мене, трудиться моя дружина Надія Володимирівна та син Віталій. Як хочете – Віталій Миколайович. Намагаюсь, як то кажуть, передати йому віжки. Та інколи і самого пробирає невпевненість. Щось не те відбувається у нашому домі.

Вирощуємо сотні тонн овочів практично вручну. Раніше не звертав уваги, а тепер біль в спині і м’язах запитує все прискіпливіше. Займав перші місця в Чернігівській області, навіть хотіли орденом відзначити. Не інакше, як котрийсь чинуша собі повісив. За 20 літ годував тисячі діточок в садках, у школах. Поставляв овочі воїнам у військові частини і хворим до лікарень. Навіть довелось харчувати ув’язнених, а що - теж люди. А що маю...

Це скільки треба нахабства нашим міністрам і депутатам, щоб сидіти десятиліттями і брехати та красти. Ну яка від них користь для України і народу?

На базарі, дійсно, буваю все рідше. Більше тепер запитаний на Сумщині. А в нас, здається, менше стало населення. Так, певно, воно і є насправді. Придивіться, людей меншає. Одні пішли, як кажуть, за межу вічності, інші подались на заробітки, хто до Польщі, хто до Росії.

А поле все ж гукає. Засіяли 20 га ячменем, а три чекають на овочі. Як згадаю, спину починає ломити вже і без роботи.

Якось давній знайомий хвалився, що небіж облаштувався аж у Канаді. Вже і котедж має, і машину, і ще щось...

Хай воно і так, але хто ж дасть раду нашій рідній землі, хто полюбить її більше ніж ми, українці? От і чекаю, коли відповідальні керівники, справжні українці візьмуть державне кермо у свої руки. Дочекатися б...

Борис Сєдач

• < Попередня
• Наступна >