Зустрічі із молодістю

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: П'ятниця, 28 червня 2019, 12:28

Бути свідком зустрічей випускників минулих років доводилося і раніше. Кожний випадок – то окрема історія. Про деякі хотілося розповісти. Таке бажання виникло і від спілкування з випускниками 50-річної давнини, хто півстоліття тому залишив школу №3 у селі Бахмач-2. Cеред присутніх побачив чимало знайомих облич, тепло їх людських відносин пройняло і автора.

Шукав відповідь, в чому секрет такої злагодженості і товариськості, яка витримала випробовування часом. Звісно, це заслуга тих, хто виховував і вчив. Багаторазово лунало у гурті ім’я першої вчительки Олександри Матвіївни Больбух. Згадали й інших наставників, а колишні педагоги Тамара Володимирівна Приходько та Микола Олександрович Туз завітали на урочистість особисто.

А хто ж самі випускники? Одними з перших упізнав Миколу Шевченка, Василя Ворону, Любов Шиш, Миколу Іванька, це і не дивно – вони колишні деповці, на підприємстві і зустрічав.

Людмила Назаренко і Галина Фурсова присвятили себе медицині, працювали медичними сестрами.

Найромантичніше налаштувалися Катерина Париста і Ніна Путря – дівчата подалися аж на БАМ, брали участь у облаштуванні міста Тинда. Споріднену професію обрала і Катерина Власенко, працюючи у КМС – 285.

Валентина Федай – бухгалтер, Катерина Лук’яниця – працівник торгівлі, а Марія Гришко залишила слід у культурі.

Олексій Бадай – будівельник, майстер, виконроб, начальник дільниці.

Володимир Лазун – військовий, підполковник. Відзначу, на підполковників цей клас багатий. Це звання мають Глемезда Анатолій, Микола Гришко, Володимир Соловецький, які працювали в органах внутрішніх справ. Про Володимира Михайловича мушу сказати окремо. Він, крім всього, очолює сільську ветеранську організацію. За його ініціативи створено шкільну кімнату бойової і трудової слави, він співавтор книжок про історичну минувшину рідного села. А до 145-річчя восьмирічки видав фотоальбом, насичений ілюстрацією за багато літ. Альманах викликав непідробний інтерес у його однокашників – роздивлялися, пригадували, ділилися.

Колись їх було 30, вісім пішли у небуття, зібралися вісімнадцятеро. Прибули найстійкіші. Наприклад, Любов Кириченко дісталась з Краснодарського краю, а Валентина Неїзжала – з далекої Тюмені. Добиралися здалеку, але скільки вражень отримали від зустрічі, занурившись у спогадах у свою неповторну юність. Від чого, здавалося, помолодшали і поздоровішали, бо молодість – найпрекрасніший відрізок життя.

Борис Соловйов

• < Попередня
• Наступна >