Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Ні, не забуду!

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Ще у березні районна газета „Порадник” звернулася до нас, читачів, з проханням подавати до редакції спогади про бурякорадгосп, заснований 100 років тому. Захотілося і самому поділитися враженнями від пережитого за роки праці у передовому господарстві Бахмаччини.


Прийшов у Калинівське відділення у 1968 році. У трудовій книзі значиться „ ...принят на работу 1 января...”, то був не лише перший день року, а й перший день тижня, так почалася моя трудова біографія. На той час вже мав за плечима сільськогосподарський технікум, освоїв теорію агрономії. Пройшов і виробничу практику, але справжню школу технолога врожаїв засвоював вже тут, у відділенні. З наставниками поталанило, а як скажу, що серед них був і Герой Соціалістичної праці І.В.Курбацький, то впевнений, вже нічого додати. Іван Васильович був керуючим відділенням, я ж під його керівництвом 18 років виконував обов’язки бригадира.


Калинівка була одним з найзручніших для роботи відділень. Недаремно у нас працевлаштовувались мешканці не лише сусідньої Тулушки, а й з Халимонового і Тиниці, Пироговки Красненської сільради, села Заводи з Конотопщини, навіть із Щорса трудилися у нас. Хтось скаже, головний аргумент - залізничне сполучення. Вагомий фактор, але не єдиний і не головний. Багато літ особисто вирушав у відрядження заохочувати робітників на сезонні роботи на висадки і збирання коренів цукрових буряків. Шукав охочих аж на Галичині. Люди їхали, бо умови пропонувалися досить пристойні. Харчування триразове, звісно, поступалося сервіровкою від ресторану, але за щедрим наповненням страв, калорійністю, свіжістю продуктів наша їдальня залишала навіть елітні заклади позаду. А ще полільниці, наприклад, за сезон могли заробити 7 – 8 ц зерна, 200 кг цукру, це крім грошової винагороди. Харчування безкоштовне, проживання у гуртожитку - теж. Звісно, їхали не на курорт, проте душ завжди до послуг, до речі, майже цілодобово. Було де і відпочити, у клубі кіно не демонструвалося лише у понеділок, ціна квитка смішна – копійки. А як закортить до міста, то електричка домчить у Конотоп і поверне назад.


Спеціалізувалося відділення на вирощуванні зернових, кукурудзи, насіння цукрових буряків. Мали свиноферму на 2500 голів. Поставляли продукцію в суміжні відділення на потребу тамтешніх їдалень. Від 3 до п’яти голів на місяць. Півсотні свиней здавали на забій до м’ясокомбінату. Ще відгодовували нетелів, парували і передавали на молочнотоварні ферми.


Все це потребувало кормів, базою для їх виробництва слугували навколишні лани. Орних грунтів у нас понад 700 гектарів, бал родючості один з найвищих у районі.


Недаремно Курбацький заробив Героя саме за врожаї пшениці. Сьогодні 40-центнерним намолотом аграрія не здивуєш, вірогідно, навіть засмутиш.

А тоді, в кінці 50-десятих, то був рекорд, як і 500 ц солодких коренів з гектара.


Коли прийшов у відділення тракторний парк мав два гусеничних ДТ-54, стільки ж ЮМЗ-6, а потім, по сьогоднішнім мірках, ледь не іграшкові Т-40,Т-38, навіть, Т-25. А як господарство руйнувалося вже були потужні Т-150, меткі і продуктивні МТЗ-80, зернозбиральні комбайни „Нива”,”Єнисей” і безліч допоміжної техніки від навантажувачів, до стогометів. Сталими робились врожаї до 45 ц збіжжя на круг, вал добирався до позначки у 1800 тонн. Все виробляли мої колеги по відділенню, багато їх імен зберігає вдячна пам’ять. Хотілося б назвати сотні імен, але знаю, газетні сторінки не безрозмірні.


А враховуючи, що перебуваємо на передодні вікопомної дати – 75-річчя Перемоги над фашизмом, не можу не згадати святі для мене імена. Це колишні фронтовики-орденоносці, більшість з яких пізніше отримували нагороди і за сумлінну працю. Серед них перший механік пересувної електростанції, пізніше слюсар-налагоджувальник Олександр Микитович Кривопалов, бригадир тракторної бригади Іван Леонтійович Фесенко, бригадир садо-городньої бригади Трохим Олексійович Карпенко, водій, учасник боїв за Берлін, Сергій Ілліч Дубина, завідувач зернотоком Петро Григорович Соловей, тесля Олександр Митрофанович Супрун, його колега по плотницькій бригаді, бойовий офіцер, Іван Федорович Охріменко. Не забути і вже згаданого І.В.Курбацького – артилериста, учасника штурму Берліна.


В мене до них особливі відчуття, бо народився я у загорьованому 1943 році неподалік Дрездена. Маму фашисти погнали у неволю, долі судилося бути мені рабом, але прийшла армія-визволителька, чи можу забути тих героїв, хто віддав для Перемоги все. Ні, не забуду!


Володимир Мелашенко,
пенсіонер

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове