Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Є чому повчитися!

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Урочистий захід міської ветеранської організації „Подружній вік золотий” відбувся ще у червні. Тоді запросили на дійство пари щасливчиків, хто у любові і злагоді, мирі і повазі прожили 50 і більше років. Про ці освячені небесами подружні пари вже розповідала, а от познайомити читача «Порадника» з подружжям залізничників довго не складалося. Усе ж прийшов час згадати і про них, привід до того поважний – сьогодні, 4 листопада, трудівники сталевих магістралей відзначають своє професійне свято. Сподіваюся, допис до районки стане приємним сюрпризом родині Ігнатенків — Олександрі Іллівні та Михайлу Тимофійовичу. Адже саме залізниця взяла в обійми і надійно, мовби сталевими магістралями, міцно-міцно об’єднала їх молоді серця на все життя...


Коли у 18 років юна Шура прийшла на станцію Бахмач списувачкою вагонів, це було цілком передбачуване. Дівчина продовжила робітничу династію Карпенків, у якій з діда-прадіда трудилися на залізниці, то не зрадила цій професії. До того ж працювати в цій галузі завжди було досить почесно.


Робота своєрідна, доводилось пробиратися вздовж товарних ешелонів у дощ і в сніг, під спекотним сонцем і в люті морози, але наша героїня до своєї справи ставилася відповідально, з гордістю усвідомлюючи свою причетність до ритмічної роботи залізниці. Подобалось їй тут усе: чіткий ритм, відповідальність, а особливо - люди, з їх дисциплінованістю, добротою, взаємодопомогою. Якось воно сталося, що серед звичних буднів – «день-ніч – 48» несподівано закохалася в молодого чергового по станції Михайла Ігнатенка.


Не дивлячись на молоді роки, він дуже серйозно і відповідально ставився до своїх обов’язків, чергового шанувало керівництво, поважали колеги. Це в очах Шури набувало ще більшого авторитету. Дівчина молода, недосвідчена потайки зітхала, дивлячись на Михайла Тимофійовича знизу вверх, навіть не припускала, що назве колись Мишею. Він здавався чимось недосяжним, печально думала: про такого парубка можна тільки мріяти.


Та, окрім роботи, буяло й інше життя. А в цьому іншому бутті Миша виявився романтиком і розгледів у Шурі її красу, і зовнішню, і духовну, відчув тепло її душі, щирість і доброту. На той час у Михайла не стало батьків, ловив себе на думці, що ця дівчина, її сім’я стануть і його родиною. Запросив дівчину в кіно, поплавали човном парковим ставком, стали з’являтися на вечорах танців і зрозуміли обоє, що один в одному знайшли свої половинки.


Улітку 1970 року відгуляли гамірне весілля, на яке запросили майже всю зміну. Усе було ладом: і музика, і спів, і танці.


Так двоє молодих людей створили сім’ю і стали будувати спільне життя. Нелегко було, але діяли дружно, злагоджено, що все вдавалося. Побудували власний дім, обзавелися господарством, посадили сад, а головне - нажили двох чудових доньок — Світлану та Ірину. Дівчата зростали працьовитими, люблячими і продовжили родинну династію, зараз обидві працюють на залізниці, теж знані і шановані люди.


А якщо повернутися до роботи, то обоє Ігнатенків — І Михайло Тимофійович, і Олександра Іллівна — зарекомендували себе сумлінними, відповідальними працівниками, кожен з них віддав залізниці більше 30-ти років життя. Зростали по службі аж до заступників начальника станції. Неодноразово нагороджувалися Почесними грамотами, портрети обох прикрашали Дошку пошани. Було якось, що фото подружжя Ігнатенків занесли на Дошку одночасно.


До речі, беручи приклад з чоловіка і дослухаючись до його порад, Олександра Іллівна закінчила інститут залізничного транспорту. Згодом і сама працювала черговою по станції, були й інші посади, на пенсію проводжали із заступника начальника станції.


На заслуженому відпочинку вже обоє, але спочинку не знають: виконують посильну роботу по господарству, у саду. Господар ще й завзятий бджоляр, любить чаклувати біля бджіл. Великих матеріальних статків не надбали, але живуть красивим, чистим, злагодженим життям. Дбають про доньок, трьох внуків, чекають на правнуків.


Колеги-залізничники, сусіди, усі, хто їх знає, в один голос стверджують, що їх родина зразкова, і молодим сім’ям є чому повчитися в Ігнатенків.


Лілія Гриценко,
голова ради ветеранів
Бахмацької МТГ

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове