Чорнобиль в серці...

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Актуальна тема

Опубліковано: Субота, 24 квітня 2021, 10:15

…Чорнобильський вітер по душах мете,
Чорнобильський пил на роки опадає.
Годинник життя безупинно іде.
…Лиш пам’ять, лиш пам’ять усе пам’ятає.

Минає 35 років від часу, коли сталася Чорнобильська катастрофа. Кожного року в річницю аварії люди згадують цю подію і тих, хто постраждав від її наслідків та проявив мужність і самовідданість при ліквідації. Проте, чим далі ми від дня аварії, тим більше вона здається багатьом десь у далекому минулому, стає малозначущою. Світове суспільство поступово втрачає інтерес до неї. Втім, ця найпотужніша техногенна катастрофа другої половини ХХ ст. дала надто серйозний урок людству, щоб його можна було так легко забути.

Чорнобильська катастрофа спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції в ніч на 26 квітня 1986 року, розташованої на території України (у той час - Української РСР). Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований, і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин.

569 жителів Бахмацького району брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Евакуйовано і відселено із Чорнобильської зони в Бахмацький район 56 осіб. Пам’ять безпосередніх свідків і учасників ліквідації аварії на ЧАЕС зберігає все до найменших подробиць.

Спогади Надії Костянтинівни Коляди:

- Чоловік працював теслярем-бетонником на будівництві 5 енергоблоку, я - муляром у машинному залі. Коли закінчували роботу, нас перевдягали у білий одяг і вимірювали рівень радіації.

26 квітня 1986 року було погане передчуття. Чоловік працював у нічну 3-тю зміну. Був на відстані 1 кілометра від вибуху.

Коли зустрілась із чоловіком, він сказав, щоб до нього не підходила, бо в нього, напевне, висока доза опромінення.

Конкретно ніхто нічого не знав. Життя вирувало, як завжди. Ми пішли в гуртожиток. З вікна гуртожитку побачили БТР, військових. Увечері із чоловіком пішли в кіно. Уже літали вертольоти. Із вікна гуртожитку в бінокль бачили дим реактора. Не думали, що все так серйозно. Не було паніки, усе мовчки. Усе було засекречене.

27 квітня повідомили, що треба слухати радіо, буде евакуація на три дні. О 14.00 були подані автобуси. Вирішили їхати в с. Стрільники.

Приїхали до станції Янів. До 17 годин чекали дизель. Сиділи на вулиці, на траві. Була нестерпна жара. Дуже хотілось їсти. Коли подали дизель, то була велика давка, усі намагалися швидко зайти. Доїхали до станції Чернігів. У вокзалі міліція звільнила для нас місця. Радіацію не міряли, нас не мили, не перевдягали.

У Бахмач приїхали вночі, думала, що рідні дуже хвилюються, але ще ніхто нічого не знав.

У 1986 році приїжджала в Прип’ять – ідеальна тиша. Мертве місто. Мороз по шкірі. Усе обгороджене колючим дротом.

Спогади ліквідатора аварії на ЧАЕС Баякова Анатолія Івановича:

- У 1986 році у червні викликали по тривозі. Повідомили, що на базі військової частини створюється трубопровідна військова рота в село Оране - привезли труби, техніку. Усі в роті були із Бахмацького району - водії, трактористи, офіцери.

Рота проклала трубопровід, який забезпечував водою 2 банно-пральних комбінати, які працювали цілодобово, і всі станції (пункти санобробки).

У мої обов’язки, як старшини, входило, щоб солдати були одягнуті, нагодовані і щоб були доставлені до місця роботи. Видавав на обід продукти, забезпечував водою, вів облік майна, харчів. Уночі потрібно було перевіряти, щоб не було мародерства, і люди знаходились на своїх місцях.

Перебував у зоні з 16.06 по 19.08.1986 року. У кожного був індивідуальний дозиметр. Норма була набрати 25 рентген. Після цього солдата звільняли й оплачували 7 окладів. Я їздив у зону 3-4 рази на добу. І по фону у мене набралося 11 рентген. Це виходячи з відомого фону. Одяг змінювали.

Кореспондент «Червоної Зірки» писав про людей Бахмаччини, про їх мужність та відвагу. Дороги вдень і вночі поливали водою, щоб не піднімалась пилюка. Людям у зоні тоді була проведена вода з артезіанських колодязів, газ, опалення. Це робилось для того, щоб не спалювався заражений ліс.

Біля траси Чорнобиль - Київ росли гриби великих розмірів. Ті, хто їх їв, захворіли променевою хворобою. Забруднена техніка стояла за загорожею під сигналізацією.

Був наказ, що кадрових військових мають тримати 30 днів. Ми, пробувши 2,5 місяці, запитали про цей наказ. І наступного дня нам прислали заміну.

Спогади ліквідатора аварії на ЧАЕС Петра Миколайовича Шкрябуна:

- У 1986 році я проходив службу в Бахмацькому районному комісаріаті на посаді начальника відділення.

16 листопада 1987 року відповідно до наказу командувача Київським військовим округом я був відряджений до штабу округу, де отримав інструктаж і звідти військовим транспортом мене відправили на посаду начальника штабу військової частини 18576, що розташовувалася в с. Оране Іванківського району Київської області. Службу в цій частині проходив до 20 січня 1988 року.

Військова частина 18576 - це інженерно-технічний батальйон, який проводив дезактивацію 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції.

Протягом 2 діб прийняв справу і посаду, приступив до безпосереднього виконання службових обов’язків.

Два місяці батальйон займався похованням «рудого лісу» біля с. Янів, автомобілів приватних власників Прип’ятського кооперативного гаража в кількості 1500 одиниць та похованням дачних будинків мешканців Прип’яті. Їх просто закопували в канави, підготовлені землерийними машинами батальйону.

0 20.00 кожного дня я доповідав оперативній групі особливої зони та у штаб 25-ї бригади про виконану роботу на всіх робочих точках.

За сумлінне виконання свого військового обов’язку в період служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції я нагороджувався грамотами командувача особливої зони, командира 25-ї бригади та командира військової частини 18576. Крім того, отримав грошову винагороду від міністра оборони СРСР у розмірі 500 карбованців.

У моїй пам’яті назавжди залишиться згадка про порожні села, які кожного дня проїжджали, коли їхали у 30-ти кілометрову зону для виконання робіт, та спустошене місто Прип’ять і зруйнована Чорнобильська атомна електрична станція. Ці спогади досі відгукуються болем у душі. Найчастіше згадую офіцерів, прапорщиків, сержантів і солдатів, які чесно і сумлінно виконали свій військовий обов’язок по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електричній станції.

Наталія Шевченко

• < Попередня
• Наступна >