Біля солодких гонів

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Статті

Опубліковано: П'ятниця, 07 листопада 2014, 10:52

Шановна редакція! Прочитали статтю про успіх тиницьких буряківників, а наші трударі із ТОВ «Агрохолдинг Зеленівський» спрацювали теж успішно. Побувайте у збирачів солодких коренів і розкажіть про них на ваших сторінках.

Микола Марундик, Іван Данченко

Вже давно помітив, що кожне поле має, так би мовити, своє обличчя. Ось і цей бурячний лан не сплутаєш ні з яким іншим. Одним краєм тулиться він до лісосмуги, іншим межує з фермерськими приміщеннями колишнього СТОВ «Старт». По всьому полю, немов крокуючи, височать величезні електроопори…

Солодкі корені зеленівці почали копати ще три тижні тому. Неочікувані морози завадили збиранню. Та з першим потеплінням техніка знову пішла у загонки. Морозці буряківникам завадили, бо холод скував грунт, але є від того і користь. Буряки, як відомо, до холодів не дуже чутливі, і навіть за тих умов набирають і ваги, і цукристості. За тиждень до цього вона становила 18,7%, тепер же сягає позначки 18,94.

Наче й дрібничка - відсоток, тим паче десята його частка, а як згадати арифметику і полічити, то вийдуть додаткові кілограми. А як перахувати на 650-центнерний врожай із 170-гектарного поля, то вже набіжить вагомий солодкий довісок.

Шлях сюди не короткий. Польова дорога накатана і гладкіша, ніж деякі асфальтовані вулиці у райцентрі. Потужні КамАЗи з причепами вирушають завченим шляхом на Бахмач. Доки бурякозбиральний комбайн «пробиває» загінку, перетинаю лісосмугу до ротилежного поля, де потужний «Class» зорює грунт оборотним плугом. Трактор, здається, без особливого зусилля тягне за собою 8-корпусний плуг, залишаючи позаду широку смугу вологого чорнозему. Грунти тут одні з найродючіших у районі. Недаремно німецькі колоністи для своїх поселень облюбували саме ці місця. Німців давним-давно немає, а серед місцевого населення ще й зараз вживають старі назви: «Вердер», «Городок», «Рундивізія»…

Господар потужної техніки В’ячеслав Салій (на фото)якраз вийшов з кабіни оглянути агрегат. Користуючись моментом, перекинувся з ним кількома словами. Ще недавно молодий механізатор збирав на цьому полі кукурудзяні качани, адже за ним закріплений сучасний комбайн «Кейс». Молотив майже по 100 центнерів золотавого зерна на круг. Тепер готує площу під врожай наступного року, тут посіють соняшники…

Бачу, що бурячний комбайн нарешті впорався із загінкою і вже вивільняє бункер, завантажуючи солодкими коренями кузов КамАЗа Миколи Марундика. За один рейс, враховуючи наявність причіпа, водій доставить на приймальний пункт до 30 тонн сировини. А під лісосмугою вже з’явився інший транспорт і чекає своєї черги.

Помічаю знайоме обличчя, перепитую, чи не спілкувався з молодим чоловіком на сівбі.

- На якій саме ? Адже допомагав сіяти і буряки, і соняшник, і кукурудзу, - чую у відповідь.

Виявляється, щойний співрозмовник Олександр Ільченко (на фото) працює у рідному селі. Його ровсеників у Зеленівці майже не залишилось - подалитсь хто куди. Здебільшого роз’їхались по містах. Олександр же , хоча і не набув спеціальності, вирішив залишитись на рідній стороні. Робота є і тут. Сьогодні він слідкує , аби дорогоцінні корені не падали з перевантажених кузовів.

Повертаюсь на край поля до гурту біля лісосмуги. Впізнаю Володимира Примака - директора сусіднього господарства ФГ «Кальчинівське». Правду говорять, сусідське поле не чуже.

То і він заїхав глянути, як ідуть справи у зеленівців. Цікавлюсь у гурту, як вдалось виростити такий врожай, адже літо було дуже посушливим. Водії, а це Віталій Обмачівець, Микола Тарасенко, Григорій Кудлай, Сергій Бойко, Микола Марундик (на фото), розповідають, що попередником буряків була минулорічна озимина. У 2013 –му її намолочували по 45-48 центнерів з гектара (у цьому році, між іншим, - по 60). Солому не збирали. Комбайни налаштували на її подрібнення і розтрушування, потім перед оранкою на зяб внесли по 500 кілограмів нітроамофоски на кожен гектар. А ще як слід заправили площу безводним аміаком. Тут думки мох співрозмовників розійшлись - одні впевнені, що це не лише добриво, а й засіб боротьби із шкідниками, мовляв, від нього гине дротяник. Інші переконують, що аміак, в основному, - пожива. А шкідників у грунті цей їдкий газ більше лякає, ніж нищить.

Від розмови відриває запрошення до обіду. З’ясовується, тільки-но підвезли страви. Гурт охоче підінімається у летучку - досить просторе приміщення на колесах. Запрошують і автора. Піднімаюсь сходинками, прочиняю двері, тут же приємно огортає домашнє тепло і забутий аромат палаючих дров. Це буржуйка створює додатковий комфорт і дозволяє зігрітись, бо на вулиці досить прохолодно. Смакую борщем, потім пропонують котлету з кашею і, нарешті, - щедро насолоджений чай. Останнє пасує цукристому полю.

З куховарами Світланою Гайдай і Галиною Ільченко зустрітися не довелося, але дуже просили похвалити їх присутні збирачі.

- Стараються наші жінки, вкладають у страви не лише картоплю, буряки та моркву, а ще й часточку своєї душі.

Галина Іванівна готує, мабуть, вдвічі завзятіше, адже згаданий раніше Олександр Ільченко – не просто однофамілець, це її син.

Страви не лише втамували голод, а й зігріли. Борщ смаком і ароматом чомусь нагадав дитинство. І вже не так поспішав залишити поле, та вантажівку вже наповнили, то вирушив до домівки.

Борис Бобришев,
Бахмач-Зеленівка

• < Попередня