Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Горбачов чи Ярмоленко?
/ 0
- Деталі
- Категорія: Цікаво знати
- Опубліковано: П'ятниця, 11 березня 2011, 11:47
(закінчення, початок у №9)
Отже, ми зупинилися на тому, що з того часу Марія Павлівна сина вже не бачила. Найвірогідніше, що студент Іван віддав небожа в дитячий будинок. А тут – і війна, не до пошуків було, про двох інших треба дбати.
Після війни Марія з доньками приїхала в Дмитрівку, працювала прибиральницею в райкомі. І продовжувала пошуки.
Як пригадує Борис Тимофійович Бобришев, коли в ті часи обговорював цю історію з колегами, то „шеф”, як він незмінно називає свого незабутнього редактора Миколу Федоровича Шевченка, говорив, що допомагав писати тій жінці листи: „Шукаю сина...”
І син приїздив – ні, не син, розповідала Марія Павлівна, теж хлопчина матір шукав, помилка сталася.
А потім була та незабутня «зустріч у телевізорі». До матері в Дмитрівку переїхала старша донька, що жила в Осетії. І ось дивилися вони якось з онукою телевізор, а бабуся як скрикне: „Миша, мій Миша!” Онука їй: „Бабушка, так это же Горбачов!” Жінка була впевнена: це її син. Вона пише листи до Москви і куди тільки може. Потім була публікація в „Деснянській правді” і в „Сільських вістях”. Щоправда, говорить мій співрозмовник, скептичні публікації. Їй не вірили. Після публікацій була маса листів, різних: хто обурювався „сином”, хто „матір’ю”. Але був, згадувала Марія Павлівна, і ось такий лист. Одна жінка писала, що випадково прочитала цю статтю і дуже хоче допомогти нещасній матері. А справа в тім, що колись їм з подругою розповідала тітка подруги, буцімто в неї був далекий родич Горбачов Сергій Іванович, який ... усиновив хлопчика-сироту. Але тітка ця вже померла, уточнити ні в кого. Ниточка надії обірвалася.
Брат Іван виїхав у Ставропольський край, а через Бахмач часто їздив у Москву. „То він до нього їздив”, - упевнено говорила Марія Павлівна. І продовжувала писати листи, в Москву, у Кремль.
Одного разу до Марії Павлівни прийшла жінка. „У нас, - розповіла, - в Івангороді живе фронтовик, який учився з Горбачовим до 4 класу в Ставропольському краї, а потім його сім’я переїхала на Чернігівщину”. Нещасна взяла усі дитячі фотографії і поїхала до Івангорода. Дід Пиркало, таке начебто прізвище пригадує Борис Тимофійович, упізнав у тому малому в безкозирці однокласника : „Оце ж він, Мишко! За одною партою сиділи!” До речі, безкозирка була так натягнута на лоба, що знаменитої плями помітно не було! Згадуючи ту зустріч, Марія Павлівна плакала, говорила Борису Тимофійовичу: „Це була перша людина, яка мені повірила і признала мого Мишу...” Дід розказав матері, що пам’ятав: ну гралися, яблука в сусідському саду крали, та як усі хлопчаки. А тому як дуже давно це було, то мало що й згадує, ось тільки врізалося в пам’ять, що кличка у Мишка була – „сирота”.
Чи можна вірити діду, що він дійсно з ним учився? Був такий випадок. Діду, фронтовику-інваліду 2 групи треба була допомога: групу з нього знімали. Добитися ніде нічого не може - і тоді він пише листа, передає делегатами від Чернігівщини, що їхали на 19 партійну конференцію, ті передають – і дійсно, Горбачов визнає факт знайомства і начебто промовляє: „Мои корни с Черниговщины”. (Так, щоправда це й офіційно відомо, що дід по материній лінії з нашого краю, а бабця - з Харківщини, і коріння дружини Раїси теж з Чернігівщини - батько її народився і виріс у Куликівці. - Н.Т.)
Так от, цікаве продовження історії: до фронтовика приїхав цілий ескорт чорних „Волг”, який привіз поважних медиків - обстежили і не те що повернули, а дали 1 групу!
А до Марії Павлівни так ніхто і не приїхав.
Чи правда то все, чи вбитій горем матері так здалося – хтозна. Але дуже цікаві детальки підмічав тоді допитливий розум газетяра, після розмов з Марією Павлівною. Ось, приміром, говорить, Єльцин чи ще який відомий син забирали своїх батьків до себе, а Горбачов- ні. Не було синовньої любові? Або ж – коли показували в телесюжетах родину, то чомусь фотографії другого сина – як у всіх діток, з перших днів народження, а маленького Миші Горбачова ніколи не бачив... Жінка говорила: „Він усе лівою рукою робив”. І дійсно - лівою папери гортає, окуляри поправляє Михайло Горбачов.
Звісно, усе це лише здогадки, роздуми – правди ніколи вже не дізнаємося. Та чи й потрібна вона тепер? Марія Пав-лівна відійшла у вічність.
А пам’ять газетяра зберігає всі зустрічі, людей, які ділилися з тобою часточкою душі. І ти проживаєш з ними те життя, відчуваєш їхній біль...
„Мені, Борисе Тимофійовичу, нічого не треба від Миші, аби він тільки мені зателефонував...”
Спілкувалася Н.Теплова
Детальніше...