Михайло Ковтун : У цьому році мені виповниться 70. Вік, як кажуть, поважний. Але і в мої літа душа прагне приємних вражень. Тут стаю учасником дійства. Хочу - слухаю спів наших пісків’янок, захочу - поспілкуюсь із колишніми колегами-механізаторами, із якими вирощував хліб не один десяток років. Разом із усіма підставляв обличчя, аби й до мене долетіли краплини освяченої води, якою щедро кропив настоятель сільської церкви Казанської Божої Матері отець Віталій.

Хоча вже не наважуюся іти до ополонки із Водохрещ, а завжди повертаюся із хорошим настроєм. Завжди оживають спогади моїх дідів про Різдвяні свята. Переконуюсь, минулі традиції повертаються в село, здається, і Бог стає до нас прихильнішим. Спасибі за свято сільському керівництву й церкві.  

 Ольга Фурса: У батьківському домі завжди була освячена вода. Цю традицію продовжую і у своїй сім’ї. Проте в Піски приїхали не лише за цілющою водою... Подобається тут традиція святкового дійства. Прибули з онуком Максимком, бачите, він не хоче тепер повертатись додому. Наш дідусь теж занурювався в ополонку. Стоїть тепер бадьорий і свіжий.

Сподобалось, як священик провів літургію, як лунали постріли і як іскрились спалахи салюту, як злітали в небо голуби. Та найбільше захопила онука можливість покататись на кінних ґринджолах. То був найкращий подарунок для дітей.

Борис Мицик : Являюсь на свято за бадьорістю, яка приходить в тіло після занурення в крижану купіль. Міг би знайти для цього місце і в Бахмачі, але сама пісківська атмосфера надихає на святковий настрій.Завдячуючи сільському голові й директору місцевого господарства, організовано такий чудовий захід. Приїжджаю сюди не вперше. Кожного року свято стає досконалішим. 

 

Надія Кожакова: Хутір, у якому народилася, занепадає. Живу тепер у райцентрі, але душа й досі рветься в село. Якось дізналась про святкування Водохрещі в Пісках, то приїжджаємо сюди всією сім’єю. настрій від побаченого завжди піднесений. Користуючись нагодою, веземо свячену воду, вона потрібна завжди.

 

Віталій Портков: Я здесь случайный гость. Ехали с приятелем и полюбопытствовали, что происходит. Планировали остановку на несколько минут, но увлеклись настолько, что наблюдали за торжеством около часа. Люди здесь весёлые и гостеприимные. Угостили козацким кулешом, что для нас было очень кстати. Мы из Кролевца, расскажем землякам , как здорово отмечают Крещение в вашем селе. Даже увозим с собой крещенскую воду.

  Гайворон

Микола Жовтун: Уже не перший рік наше село привертає до себе увагу як своєрідний центр культмасових заходів. Святкування Водохреща - одне з них. Ще заздалегідь на розчищеному руслі річки Басакова встановили більш ніж трьохметровий хрест, вирізали з льоду. Поруч виріс намет, від якого до ополонки прослали ткані доріжки. Після святкової літургії хресний хід рушив до водойми. Тут і відбулася кульмінація свята. Було освячено воду, сміливці заходили у вирубаний опар і під підбадьорюючі вигуки спостерігаючих поверталися на земну твердь.
Найчисельніший гурт гостей традиційно приїздить із Дмитрівки. Саме дмитрівці стали спонсорами , посприявши приготуванню святкового кулешу, яким пригощали всіх бажаючих.

 

Батурин

 Дробязко Наталія, науковий співробітник відділу «Будинок – музей Генерального судді В.Кочубея»: На батуринській землі з давніх-давен дотримуються та шанують усі православні свята, не забуваючи і про Водохреща Христове. За переказами наших односельців ще за тиждень розпочиналась підготовка до цього великого православного свята.

 

Місцеві жителі (переважно чоловіки) збиралися на річці Сейм і починали готувати “Йордань”: прорубували ополонку, неподалік Базарної гори, випалювали з льоду великий хрест, ставили його поряд з ополонкою і обливали “кров’ю” Ісуса Христа (соком з червоного буряка), щоб був червоним.

Вранці, в день свята, після Богослужіння в церкві, священик, прихожани та місцеві жителі хресним ходом йшли до річки. Тут розпочинався обряд освячення води: після проповіді священик занурює в ополонку хрест, відтак вода вважається святою. Після освячення всі присутні набирають її у свій посуд. Несуть до своїх осель, ставлять під образами, кроплять господарські будівлі, свійських тварин та дерева у саду. Потім всією родиною сідають до обід-нього столу, моляться і по черзі п’ють свячену воду, примовляючи: “Аби ми всі здорові були”.

Жителі Батурина клали у воду калину або корали, а потім умивалися нею, щоб обличчя завжди було рум’яне. Також купалися в ополонці для здоров’я, а інколи стріляли по декілька раз у повітря і таким чином “очищалися від гріхів”. Звичай стріляти у повітря пішов ще від періоду Гетьманщини. Козаки підіймали до неба рушниці і стріляли, розстрілюючи таким чином нечисту силу.

Існує повір’я українського народу, що на Святе Богоявлення буває така хвилина, коли вода в річці і колодязях перетворюється у вино. Про таку Божу благодать до сьогодні в Батурині ходить легенда. Одного разу, коли батуринський поміщик, пан Богдан, який мешкав на Побожовці, їхав понад річкою Сейм до обмачівського священика Григорія, в гості, вирішив напоїти коней, але замість води він виявив у річці вино.

Пан сам напився і набрав з собою у посудини. Недалеко від’їхавши, захотів іще попити вина, але воно уже перетворилося на воду.

 

Зі святом Водохреща існує багато звичаїв. Один з яких пов’язаний з навчанням молодих коней ходити в упряжі. В такому разі їздять на коні до тих пір, допоки він не спітніє, і тільки тоді кроплять святою водою. 

До святок приурочували і ворожіння. Ворожити можна кожного дня, але найбільш вірогідним вважалися гадання в ніч перед Водохрещем. На батуринщині ворожили здебі-льшого так само, як і на Андрія (13 грудня): слухали попід вікнами, і яке чули перше чоловіче ім’я таким воно буде і у судженого; питали імена у перехожих чоловіків; кидали через ворота чобіт – куди впаде він носком, туди й заміж вийде. А ще зав’язували собі очі хусткою і навпомацки лічили кілля на тинні до дев’яти. Дев’ятий перев’язували хустинкою. Рівний, гарний кілок з корою означав гарного, багатого нареченого для дівчини, а якщо, навпаки кривий та обдертий – то й суджений буде таким.

Після Водохреща розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час веселощів і дозвілля для молоді, вони збирались на вечорниці. 

Ще з давнини на протязі цілого тижня після Водохреща Христового жінки не ходять по воду до річки і не полощуть в ній білизну, щоб “чорти не вчепилися за білизну”. Вважалося, що в цей час чорти сидять глибоко у воді і не можуть ніяк вилізти, як тільки вчепившись за прання.

Після Водохреща Христового мали слабнути морози. Тому в народі існує поговір: “Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі”. Прикмети також супроводжують це православне свято: якщо ясна й холодна погода – на посушливе літо, похмура й сніжна – на рясний урожай; якщо під час освячення води йде сніг – добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба; якщо цілий день йде лапатий сніг – на врожай.

Обряд освячення води на річці дійшов і до нашого часу. За ініціативи настоятеля Свято-Покровської церкви митрофорного протоірея отця Романа (Кривко), церковної громади за участі старости Тинкалюка С.В., батуринської козацької сотні за участі Кузька В.В., Дем’яненко В.Ф. і інших та за відповідних погодних умов дійство освячення води вже декілька років поспіль проводиться на річці Сейм.

Якщо ви хочете поринути у традиції нашого краю, очиститися від гріхів та наповнитися здоров’ям, запрошуємо вас наступного року, у цей святковий день, відвідати Батурин та прийняти участь у давньому звичаї.