Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Ювілей першої

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

26 жовтня Бахмач здригнувся від ударів. Барабанний бій пливе над містом, порушуючи його заслужений суботній відпочинок. Вулицею Жовтневою марширують барабанщиці. Під їх, знайому з піонерського дитинства мелодію, крокують центральною вулицею такі рідні, але чомусь не зразу впізнавані обличчя.


Підійшов ближче, розсуваючи натовп роззяв, що миттю невідомо звідки взявся.


За юними барабанщицями йдуть святково одягнені люди. Стоп! Зненацька щось защеміло в грудях – це ж тільки-но пройшла... моя улюблена вчителька з математики! Шматочки пазла в голові стрімко склалися в картину – барабанщиці, люди за ними – вчителі, крокують зі сторони Ощадбанку і звертають до клубу Леніна... Це ж ювілей у Першій школі!


Тільки чому ж тоді так мало йде людей? Все, відкладаю свої клопоти, перевдягаюсь і йду підтримати рідну школу…


Мої побоювання виявилися марними – вщент заповнений зал Будинку дитячої та юнацької творчості (таку зараз має назву колишній клуб Леніна) зустрів гулом. Гулом шкільної перерви. Зустрілися однокласники – радісно здогадуюсь я. Озираюся на всі боки, намагаючись зустріти своїх. Та зась – заграла музика, що сповістила про початок концерту. Насилу знаходжу місце збоку – так навіть краще, можу бачити і сцену, і реакцію глядачів.


На сцені знову ті ж школярки-барабанщиці виконують чіткий марш. Та зараз за ними спостерігає не купка роззяв на вулиці, а, як мені здалося, половина міста.


Через роки, десятиліття - в рідний край
На зустріч шкільних друзів поспішай.
Крізь вітровії і замети. Не забудь.
Із ким прожив життя частину, ти побудь.

Після цих слів ведучої у багатьох глядачів заблищали очі, тай сам не зміг втримати сльозу-зрадницю. Коли в останній раз збиралися разом шкільні друзі 1991 року випуску? Чому так рідко бачимося, чому екран монітора з усім відомим сайтом замінив нам радість живого спілкування? Чому телефоную однокласникам в основному, коли потрібна якась поміч? Від цих невеселих думок відволік фільм про Бахмач, що саме демонструвався на екрані...

Олег Рубан, редактор

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове