Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Біля джерел слов'янства

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Щось чарівне, казкове, таємничене ототожнюється зі святом Івана Купала. Пам’ятаю його ще з дитинства, воно не було серед офіційних урочистостей, але старша молодь розкладала багаття на вулиці, водила хороводи. І ми, малеча, охоче брали в тому участь: перескакували через полум’я, очищуючи свої ще не грішні душі. Іскорки злітали в небеса і перетворювались у зірки.


Дівчата йшли до водойми, опускали вінки з польових квітів, співали задушевних пісень, і від того життя наповнювалося якимось новим змістом. А хтось шукав чарівну папороть і ще багато див відбувалося у ту святкову ніч, але ми, дітвора, ще того не відали.


Пройшло багато років і в одній із розмов із Володимиром Кашкою – місцевим нашим найтитулованішим літератором, з котрим товаришував, почув цікаву думку:


 - Наше оточення дбає сьогодні більше про тіло, а не про душу, на першому плані матеріальне, а вже потім духовне. Це говорилось стосовно прагматичності суспільства.


Однією із порад Володимира Васильовича, почасти виховання молодого покоління, було залучення юні до джерел народних традицій. Тоді й пролунало серед рекомендованих заходів участь у святкуванні Івана Купала – одного з найдавніших слов’янських свят.


Виховую доньку і сина. І тій настанові нашого письменника прагну слідувати. При можливості буваю з ними і на оглядах художньої самодіяльності, і на різноманітних заходах від проводів зими, свят села, Різдвяних і Пасхальних урочистостей до більш осучаснених.


Згадав, що Володимир Васильович народився якраз у липні – у зеніті літа, а ще десять років тому отримав свою першу літературну премію «Благовіст». То в знак пам’яті письменнику вирішив відправитись зустрічати Івана Купала у село Бахмач. Цей географічний пункт вибрав не випадково, саме тут Володимир знайшов своє перше і єдине кохання , на цій древній землі написав свої найкращі твори, а ще тут успішно діє творчий колектив - фольклорно-обрядовий ансамбль «Криниці».


Бахмацькі сільські аматори вже давно зробили мене своїм переконаним прихильником. Хоч я міський мешканець, але із задоволенням милуюся виступами цього самобутнього гурту, який своєю творчістю повертає нашу уяву у славну минувшину українства. Вже бував на їхніх людних заходах проводів зими, а ще раніше – на Водохрещі. Це було обставлено так творчо, пісенно, природно, що змушує пам’ятати й тепер.


І минулорічна Купальська ніч, проведена над річечкою у центрі села, де зароджувалося наше місто, не стала винятком. Так людно, як відзначали самі господарі,тут ще не збиралися. Поступово дійство захопило всіх, та найбіле раділи молодь, малеча. Згадалося власне дитинство...


Дуже яскраво проходило покладання віночків на воду. Попереду дівчат йшли парубки, освітлюючи шлях дівчатам. А ще „котилося” імпровізоване вогняне колесо, яке у темряві ночі здавалося живим епізодом із повістей Гоголя.


Концерт був не тривалий, містив лише пісні, що стосувалися Купальських свят:


Як купався Іван на Купала
Й на дно припадав...


Палало багаття, стрибали над кропивою, не обійшлося без хороводів.


А потім змагалися, визначаючи найсильнішого, найжвавішого у таночку, найголосистого у пісні. Сумувати було ніколи. Мої донька і син не хотіли залишати казкове дійство, хоча вже починало вечоріти.


Гарне свято підготували бахмачани із села, брали в ньому участь всі: і дорослі, і молодь, і зовсім юні. Запам’яталися чортенята – цю роль грали Андрій Рула, Ростислав Цибань. Особливо кумедним виглядало те, котре відтворив найменший серед хлопців – Єгорка Гужва.


Одним із сюрпризів стали пампушки, цілу макітру яких розібрали за лічені миті.


Не хотілося повертатися і мені, але потрібно було відпочити перед робочим днем...


Спасибі сільським аматорам. Спасибі Антоніні Іванівні Цибань – невтомній ентузіастці всіх хороших справ...


Дмитро Туз

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове