Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Тарас Шевченко у моєму житті

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

«Кожному мила своя сторона», - говорить народне прислів’я. Найріднішою для мене, куди б не занесла мене доля, залишиться Бахмаччина. Тут я народилася, тут проходять мої незабутні дитячі роки. Надовго залишиться в пам’яті відпочинок на березі швидкоплинного Сейму.


…Стою на піщаній сеймівській кручі. Уже вечоріє. Розжарений диск сонця торкнувся верхівки верби, заплутався в густій лозі і, лишивши за собою теплі мазки, поволі котився за обрій. Ось сонце яскравим полум’ям освітило небо і пірнуло у воду. Густі сутінки впали на берег, на луг, на копиці сіна. На небі несміливо замиготіли зірки. Одразу на пам’ять прийшли рядки:


Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась.


Цей чудовий уривок із поеми Т.Шевченка вкарбувався в мою пам’ять ще з раннього дитинства. Його читала мені бабуся. Пригадую своє перше знайомство з Кобзарем, його віршами, які лилися з бабусиних вуст, мов пісня. Наспівно-тужливий її голос вів мене в діброви, де вітер виє й гне струнку тополю, до вечірньої зорі в небі, до калини над ставом.


Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.


Музикою линули такі прості слова, торкаючись найпотаємніших струн душі, змушували їх бриніти зажурою й добротою.


У моє життя Шевченко прийшов просто й природно. Вишитий бабусею портрет Кобзаря висів на видному місці в обрамленні рушника. І ніхто з сім’ї ніколи не дивувався поєднанню сучасних меблів й національних вишивок в інтернеті нашої оселі. Мені з дитячих літ прищепили любов до Шевченкового слова й народної пісні. Мої рідні завжди шанували великого Кобзаря.


У шкільні роки я відкрила для себе цілий світ Шевченка. Як по-сучасному звучать його твори! Ніколи не ставлю перед собою питання, чому поета називають великим, я знала про це ще змалечку. А зараз так глибоко відчуваю, що значить Кобзар у житті кожного мого співвітчизника, адже він навчав нас любити рідну землю, а й його збірка є нашою духовною Біблією. Крізь віки поет закликав:


Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем’я люте,
В остатню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть.


Ці рядки – не просто поезія, це дух, який в усі часи витав над нами. Шевченко не тільки любив, він страждав любов’ю до Батьківщини на межі самоспалення. Для нього Україна була всім: і мрією, і радістю, і гострим болем. І в холодному Петербурзі, і в казематі, і в казахських степах йому снилася рідна земля, уквітчана садами, облита росою, сяюча непорочною красою. Саме тут мріяв жити Кобзар. Він ще за життя коронований на генія, по-сирітськи просив:


Я тільки хаточку в тім раї
Благав, і досі ще благаю,
Щоб хоч умерти на Дніпрі,
Хоч на малесенькій горі.


Серед цієї розкоші повинна панувати атмосфера добра, благополуччя й щастя в людському світі. Та сувора дійсність малювала інші картини: скрізь український народ « у ярма запрягли пани лукаві.» У багатьох творах поет малює страхітливі картини злигоднів, підневільного життя простого народу. А носіями гнобительської політики є цар, його оточення та поміщики. Ще тоді Кобзар бив у набат, викриваючи мілітаризм російського царизму. З їдкою іронією поет говорить, що війська в Миколи I «трохи», бо армія нашого північного сусіда була на той час найбільшою в Європі – мільйон солдатів та офіцерів. А їх утримання лягало на плечі народу – подушний податок, запроваджений ще Петром I .


Шевченко розвінчав зовнішню політику царизму. Російська імперія - найреакційніша держава світу. Там душили всі паростки нових соціальних ідей, зокрема знешкоджуючи вплив французьких просвітителів.


На минуле України, яке б дорогоцінне воно не було, поет дивився очима справедливого судді. З великою шаною згадує він «діла незабутніх дідів наших», тобто українських гетьманів та козацьких отаманів XVI – першої половини XVIII СТ. Захоплення викликала їхня незвичайна хоробрість, а понад усе – жертовність, відданість народові. Шевченкові боляче, що пізніше козацька старшина перетворилася на дворянство, плазує перед царатом і польською шляхтою:


Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани.


Кожну історичну постать Кобзар аналізує «мірилом праведним». Тому найгостріша критика припадає на Богдана Хмельницького. Він був для поета символом слави минулого. Поважаючи Хмельницького як особистість, Шевченко вбачає його провину в політичній недалекоглядності, засуджує підписання Переяславської ради як страшний злочин проти нації, як гріх. Дорогою ціною заплатила Україна за помилки Богдана. Розплачується за них і донині.


Великий Кобзар заперечив саму думку про політичну незрідність української нації, представив її у світі як країну зі славним героїчним минулим, яким треба гордитися, на помилках якого навчатися.


Зірко вдивляючись у майбутнє, глибоко вірячи в прогрес, Кобзар вірив, що настануть такі часи в Україні, коли


… на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі.


Анастасія Шекула,
9 клас,
Бахмацька гімназія

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове