Ми раніше частіше посміхалися

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Наші свята

Опубліковано: П'ятниця, 03 квітня 2020, 11:04

З нагоди 100-літнього ювілею Бахмацького ордена Леніна бурякорадгоспу директор СТОВ „Надія” Володимир Романенко звернувся до читачів ”Порадника” з проханням ділитися ілюстрованими, друкованими матеріали та спогадами про підприємство-ювіляр.

Першим відгукнувся на пропозицію Юрій Вовкогон – колишній бурякорадгоспівець, активний читач і дописувач. Нині депутат Фастівецької сільської ради, голова сільської первинної партійної організації Аграрної партії України, член районної ветеранської організації.

- Стільки матеріалів зібрав, уже давно завітав би до редакції, так треба ж, де він взявся цей вірус. Заблокований весь рух – електрички не ходять, рейсовий автобус і у кращі часи до нас не наважувався завітати. А нині вже нікого і возити, - невесело ділився Юрій Прокопович у телефонному спілкуванні.

Запропонував колезі зачитати все напрацьоване по телефону.

- Згоден, тільки краще, як відкладемо на завтра, в день святого Олексія буду вільніший, та і з думками зберусь остаточно...

Значить так, розповідатиму здебільшого за Пролетарське - рідне відділення бурякорадгоспу, з яким пов’язана моя трудова біографія. А почну з того, що ось тримаю у руках пожовклий примірник радгоспівської багатотиражки „Зоря комунізму”, тут інформація про польові роботи, пов’язані з висадками бурячних коренів. Адже головна справа підприємства – отримання насіннєвого матеріалу цукристих, яке поставляли у всі регіони України і навіть за її межі.

Проте насіння буряків – не єдина справа, якою займалися у бурякорадгоспі. У нашому колективі зросли три Герої Соціалістичної праці, Костянтин Романь, був майстром машинного доїння, Варвара Романь працювала у ланці, а завідуючий Калиновським відділенням Іван Курбацький уславився рекордними врожаями збіжжя. Вже це свідчить про розгалуженість виробництва радгоспу.

Лише у Пролетарці були задіяні 11 тракторів, це і славетні гусеничні ДТ-54 і колісні МТЗ, а пізніше і Т-150. Старожили, звичайно, пам’ятали і старі ХТЗ та Універсал, які тепер побачиш лише на п’єдесталах. Мали наші механізатори зерно- і силосозбиральні комбайни, бульдозер, навантажувач. Автопарк розбагатів не лише на три вантажівки, тут був автобус, який відвозив учнів до Фастівецької середньої школи. У місцевій хутірській діяла чотирирічна, навчалося тут до 60 школярів. Був у нас свій клуб, кіномеханік Микола Степченко демонстрував фільми. Послуга була платною – дорослі платили по 20 копійок, діти – по 5. Як на кого, то це було і не дешево, адже у їдальні сніданок коштував 8 копійок, обід 15 коп., а вечеря - 7. І це були ідеальні харчі, адже все свіже. Тут і не могло бути інакше, відділення тримало дійне стадо у 100 корів, відгодовували бичків – от тобі і молоко, і яловичина. Пташина ферма у 3000 несучок забезпечувала і яйцями, і курятиною. Варто згадати про кошару з кількома сотнями овець, гусячу ферму і пасіку зі 140 вуликами. Згадую наших кухарів, їх смачну гречану кашу неодмінно з курятиною, борщі зі свининою, яку поставляли калинівці, мед стояв на столі вранці і ввечері до чаю. Так ось жили...

Наче виправдовуючи назву Грушівки, мої земляки закладали сади. Перший посадили у 1930 році, другий через двадцять літ, а останній на 50-річчя радгоспу – 1970. Наймолодший сад віддячує ще й досі яблуками, грушами, вишнями...

Ось у мене окремі записи – це спогади засновників відділення. Навіть уявити важко, 1920 рік, ще не заліковані рани першої світової і громадянської, не забуті втрати від тифу та „іспанки”, а в полі поруч з Грушівкою вивантажили будівельні матеріали. Скоро вся округа знала – заснують „СОЗ”, що це не зовсім ясно уявляли, але розуміли - буде робота. Першим директором став Леонід Кочетов, встигав кіньми перевідати всі чотири відділення, слідкував за дорогами. Зазвичай грейдерували польові шляхи двічі на рік, а як виникала потреба, то робили це і частіше. Зараз не віриться, як управлялися.

Жили не лише роботою, вміли і відпочивати. Вже згадував про клуб, тут радувало не лише кіно. Діяла художня самодіяльність, були свої співаки, танцюристи і майстри розмовного жанру, навіть започаткували у клубі драмгурток. Час від часу вирушали з концертами у Фастівці і ближні села сусідньої Ічнянщини, звісно, з особливим задоволенням виступали у клубі центральної садиби у Бахмачі. Потім до грушівців приїжджали у відповідь, вчились один у одного - було цікаво.

У нас був дієвий колектив, ми так багато могли зробити гуртом. Зараз не віриться, що змогли самотужки спорудити зупинку для електрички. Але „В.Загорівка” – красномовне свідчення нашої наснаги, якось не так розпорядилися ми своєю незалежністю, скільки було б зроблено у радгоспі, в Україні, та шукають мої земляки кращої долі на чужині.

Як втрачав орієнтир у далекому лану, вгадував дільницю по височенній водонапірній башті, а у сутінках прислухався до дзвону ковальського молоту. Першим ковалем був Яків Петренко, як перевели у центральне відділення, змінив його Іван Фурса – обоє фронтовики. Багато їх працювало У Пролетарці.

У згорьованому 1941 троє бійців, що захищали Грушівку від фашистів, залягли у нашу землю назавжди. Приходимо завжди до них на наші свята.

Колись була традиція, на 1 травня до нас приїздив духовий оркестр, а 7 листопада грушівці обрали собі храмовим святом. Жили і сподівалися на краще, і краще, хоча і повільно, наближалося. Ми часто посміхалися...

Спілкувався Борис Бобришев

На знімку: згаданий у тексті Герої Соціалістичної праці, фронтовик Другої світової Іван Васильович Курбацький, який залишався з нами найдовше.

P.S. Юрій Прокопович зателефонував ще раз, обурювався рішенням Верховної Ради з приводу скасування мораторію на продаж землі. Намагався заспокоїти ветерана.

- Звісно, не найкращий подарунок підготували нардепи до вашого 65-річного ювілею (через день у нього день народження). Та все ж вітаємо ВАС з днем ангела, дай ВАМ Бог всього найкращого, що зробить щасливим.

• < Попередня
• Наступна >