День  святого Валентина відзначається в Європі з XIII століття, у США – з XVIII, в Україні – з початку 90-х років XX-го століття.

Ще Уільям Шекспір згадував 14 лютого як День закоханих. Існують відомості, що історія свята сягає корінням у середньовічну Європу. Люди того часу вірили, що цього дня птахи вибирають собі пару.  У людей же існував цікавий звичай - незвичайна лотерея, у котрій молодь обирала собі пару таким чином: дівчата писали своє імена на папірцях й складали у спеціальні коробки, а той хлопець, що витягував відповідний листочок – і ставав кавалером обраної на цілий рік чи на день свята. (Чи не від цього – й сучасна «пошта закоханих», що влаштовує наша молодь?) Крім того, вважається, що День святого Валентина збігся з давньоримською традицією ворожіння під час новорічних святкувань (за римським календарем, новий рік починався саме у лютому)…

 

Сказання ж про Святого Валентина обросло романтичними легендами, їх дуже багато.  За найвідомішою, християнський священик Валентин таємно вінчав воїнів, яким за вердиктом  імператора Клавдія заборонялося мати сім’ю, що на його думку, відволікала солдата від служіння імперії.  Святий порушник наказу був заарештований. І ось там, у в’язниці, закохався у сліпу дівчину, дочку наглядача. І користуючись своїми медичними знаннями, зцілив її від сліпоти. У ніч перед стратою він прислав їй листа з підписом: «Твій Валентин», що й став першою відомою тепер «валентинкою».

«Моя кохана! Востаннє я можу тебе так назвати. Доля розлучає нас, ми провели разом всього кілька годин, однак прожили за них все життя. Я люблю тебе більше за життя, тому моє кохання не вмре, навіть тоді, коли помру я. Нас розлучить вічність. Але і крізь цю вічність буде проникати проміння мого кохання. Ми будемо разом. Бо наші серця з того часу з’єднані у поцілунку, у тому єдиному, але гарячому поцілунку. Його не розірве ніщо, ні час, ні смерть. Я любитиму тебе вічно. Бо любов і є вічність. Нехай твоє життя пестять світанки спогадів. І знай, коли на тебе дивляться перші ранкові промені сонця, це дивлюсь я, дивуючись і обожнюючи твою красу. Я кохаю тебе».

Імператор Клавдій приговорив Валентина до страти, що й було виконано 14 лютого 270 року (за іншими даними -273 року).

Попіл його серця розлетівся по світові й досі живе у тих «валентинках», які не підписують – той, хто отримує їх, повинен сам здогадатися, від кого послання любові. Перші – з’явилися у ХV столітті, але і тут існують різні думки щодо того, кому належить першість. За однією версією, створення першої письмової «валентинки»  приписується Герцогу Орлеанському, який сидячи у  в’язниці, боровся з нудьгою за допомогою  листування з коханою дружиною. Ця перша «валентинка» збереглася до нашого часу і виставлена в Британському музеї. Популярність письмових послань зросла у XVIII столітті, особливо – у Англії. Їх робили з кольорового паперу і підписували кольоровими чорнилами. Найталановитіші писали у вигляді акровірша: це вірш, в якому перші літери кожного рядка, якщо їх читати зверху донизу, складають осмислене слово, в даному випадку – ім’я коханої людини. А вже на початку XIX століття почалося серійне виробництво «валентинок».  У наш час це вітальні листівки у формі сердечок, які широко представлені в торговій мережі.

Отак, любов до ближнього і самопожертва святого Валентина пронесла його ім’я через віки до нашого часу.

 

Підготувала Віра Коваль, с.Восьме березня

Гайворонської сільської ради