Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Школа бджільництва Прокоповича
- Деталі
- Категорія: Видатні люди Бахмаччини
- Опубліковано: П'ятниця, 17 липня 2020, 13:03
Наш славетний земляк Петро Іванович Прокопович – людина зі світовим ім’ям, видатний український бджоляр, винахідник першого у світі рамкового вулика, учений і педагог. Прагнучи поширити свої передові знання з бджільництва якомога ширшому колу людей, Петро Іванович на базі власного господарства у селі Митченки відкрив школу пасічницької науки – першу і єдину на той час не лише в Російській імперії, а й у Європі!
У 1825 році навчав бджільництву 12 учнів, щоб по можливості розширити власну пасіку. Через півроку зібралося вже 15 бажаючих пізнати пасічницьку науку. Тоді ж Петро Іванович просить дозволу в Імператорського Московського товариства сільського господарства на організацію навчання селян бджільницькій науці. Дозвіл було надано. Офіційною датою відкриття школи вважається 1 листопада 1828 року.
Два перших роки школа існувала в с. Митченках. Як згадував засновник, у 1830 році очікували велику кількість учнів, але для їх проживання в селі не мали можливості. Саме тоді знаменитий пасічник вирішив придбати Пальчиківський хутір у 8-ми верстах від Батурина, в низовинній та болотистій місцевості біля річки Доч. Хутір, який колись належав мазепинському полковнику Дмитру Чечелю, Петро Прокопович купив у поміщика Соломки. Того ж літа на хутір перевели і школу, у якій навчалося більше 50 учнів. Розмістилася в будинку власника та 3-х селянських хатах. Школа, або училище, мала приміщення для житла та навчання, кухню і їдальню, робочу медову кімнату, воскобійню, комору для зберігання меду і воску, 5 омшаників (утеплені приміщення для зимівлі бджіл) та сараї для вуликів.
У цей час хутір Пальчики відвідав Степан Маслов, редактор «Земледельческого журнала». Він згадував, що це була простонародна теоретично-практична школа, в якій влітку аудиторії розташовувалися проти неба, а в зимку – в майстернях і просторій вибіленій хаті. Замість книжок – дві тисячі вуликів з живими істотами, вічно діяльними, життя яких треба вивчати і спостерігати. Біля хутора розташувався зразковий сад, який у 1860 році описує М. Домонтович у своїй праці «Материалы для географии и статистики России». Він зазначає, що рівними алеями росло близько двох тисяч садових дерев, а також виноградні лози, виписані Петром Івановичем з Криму ще в 1835 році.
Школа офіційно підпорядковувалася Міністерству державних маєтностей, набір учнів відбувався виключно через Міністерство. До закладу приймали представників різних верств населення, але переваги надавались дітям-сиротам. Навчалися переважно українці, та були башкирці, мещеряки, грузини… Вік учнів становив від 16 до 30 років. Навчання відбувалося українською і тривало два роки. Головними «науками» в школі були: 1) добра поведінка; 2) навчання за два місяці за придуманою Прокоповичем методикою грамоти: писати і читати; 3) пояснення відомостей про бджіл; 4) показування і практичні вправи в майстерності пасічництва; 5) практичні вправи з медоносними рослинами при садівництві й огородництві.
Прокопович для випускників виклопотав у царського уряду ряд заохочень. Зокрема, могли по завершенню вступати у вищі сільськогосподарські заклади освіти. Хто наважувався стати власником пасіки і мав добрі успіхи у навчанні та поведінці, отримував вигідний стартовий капітал – позику розміром 50 рублів сріблом на 6 років з виплатою її упродовж трьох років. З 1842 року відмінники школи отримували звільнення від рекрутства на 3 роки, хто продовжував далі займатися пасічництвом – повне звільнення від військової служби.
Вихованці школи поверталися додому після навчання не лише з теоретичними знаннями та практичними навичками, а й з насінням медоносних рослин – щоб було легше започаткувати власну справу. Згодом багато хто з випускників працював викладачами сільськогосподарських і садівницьких шкіл. Дехто публікував статті з пасічництва у фахових виданнях, а деякі відкрили свої бджільницькі школи, поширюючи методику раціонального бджільництва світом… Школа Прокоповича підготувала близько тисячі кваліфікованих бджолярів.
Працювала з 1828 по 1879 рік – 51 рік, з них 22 – за життя фундатора. Після смерті Петра Прокоповича, генія бджільництва світового масштабу, його справу протягом 29 років продовжував його син, Степан Великдан. Він зберіг школу, примножив усе спадкове майно і пасіку.
Після смерті Степана Великдана усе продали з аукціону. Пасіку і маєток згодом знищили, але справу Петра Прокоповича продовжили учні та послідовники, які зберегли та передали наступним поколінням знання, досвід та навички свого вчителя.
Безперечно, видатною заслугою Петра Івановича Прокоповича є винайдення конструкції розбірного вулика і розроблення системи догляду за бджолиними сім’ями. Але не меншою заслугою є просвітницька діяльність – заснування та півстолітнє функціонування школи практичного бджільництва. Як влучно зауважив на це історик Василь Різниченко: «Світло з-під Батурина, з Пальчиків, широкою хвилею розливалось по всій Україні, кидаючи своє проміння далеко за її межі».
Оксана Ломко,
cтарший науковий співробітник
НІКЗ «Гетьманська столиця»
Детальніше...