Новгород-Сіверська гімназія була одним із найстаріших навчальних закладів України. Заснована в 1804 році на базі головного народного училища з семирічним строком навчання, відкритого ще в 1789 році.  За тривалий час свого існування гімназія була центром освіти Чернігівської губернії. Тож і не дивно, що гімназія мала добру славу і навчання в ній було престижним і бажаним. Місцева знать, дворяни, духовенство, заможні козаки прагнули послати своїх синів саме до цього навчального за-кладу. З її стін вийшли люди, які  уславили не тільки гімназію і свою малу батьківщину, а стали гордістю всього народу. Серед її випускників бачимо основоположника вітчизняної педагогіки й народної школи   К.Ушинського та видатного письменника, історика,  етнографа, літературного критика й перекладача П.Куліша, братів - економіста, статиста і письменника -Андрія, Михайла і Павла Заболоцьких-Десятовських, знаменитого історика й археолога Д.Самоквасова, який дослідив знамениту Чорну могилу в Чернігові, революціонера-народника і винахідника М.Кибальчича та багато інших синів Чернігівської та суміжних губерній.

Але все те було ще попереду, коли влітку 1812 року небагатий полтавський дворянин О. І. Максимович привіз сюди на навчання свого малого сина Михайла. Батьки Михайла, Олександр Іванович та Гликерія Федорівна Максимовичі, походили з козацьких старшинських родів, „пожалуваних” імператрицею Катериною II у дворянський стан. Були вони людьми мудрими, серйозними, освіченими,  діловими. Брат Гликерії Федорівни  Ілля Федорович працював на той час професором Харківського університету і розумів, що значить для будь-якої людини добра освіта, тому й  слідкував за навчанням свого небожа.

 

Народився Михайло Олександрович Максимович 3 вересня 1804 року на хуторі Тимківщина Золотоноського повіту Полтавської губернії(тепер це село Богуславець Золотоноського району Черкаської області). Там же, у Золотоноській монастирській школі, отримав початкову освіту. Ось тоді, після закінчення   школи, за рекомендацією Іллі Федоровича його  повезли до Новгорода-Сіверського в знамениту вже гімназію.

Допитливому хлопчику в гімназії дуже сподобалось, адже знайшов тут застосування своїм захопленням і навчався із задоволенням. А захоплювався він  ботанікою і збирав зразки місцевої флори, записував пісні і думи, цікавився історією, побутом і звичаями рідного народу. Згадуючи ті щасливі роки, згодом писав: „Я так захопився, що для збирання новгород-сіверської флори бувало тільки й бродив у Троїцькому монастирському саду або в Цупринському яру, або в гаю Полковницькому”.

Навчався, як „казеннокоштний студент” у Московському університеті перші два роки на словесному (філологічному)відділенні, а наступні два – на природознавчому. Скоро талановитого й активного юнака помітили, і вчена рада університету надала йому можливість продовжити наукову роботу в галузі ботаніки та підготуватись до роботи викладача. Закінчив університет у 1823 році. Наукова робота повністю його захопила – упорядковував гербарій, складав систематичний каталог рослин, удосконалював і розширяв свої знання з ботаніки, зоології, медицини, фізики,  філології. Читає курс ботаніки й садівництва у землеробській школі та практичній комерційній академії, природознавчу історію в університетському пансіоні. Не забуває і про публікацію своїх перших наукових праць з біології та філології. У свої 22 роки викладає ботаніку в університеті,  очолює його ботанічний сад.

Науковий світогляд молодого вченого почав формуватися ще в гімназії, де він познайомився з творами М.Ломоносова,В.Жуковського, Г.Державіна.  В університеті  співпрацює із своїми колегами-професорами (М.Павловим, Г.Гофманом та ін.), носіями передових ідей, вивчає праці західноєвропейських матеріалістів та енциклопедистів,  намагається бути в центрі столичного і громадського життя, підтримує особисті й творчі зв’язки  з видатними людьми свого часу: М.Гоголем, О,Пушкіним, К.Рилєєвим, О.Бодянським, В.Бєлінським, О.Герценом,           А. Міцкевичем та багатьма іншими представниками різних переконань і напрямків – західниками, слов’янофілами, декабристами. Однак завжди залишався  поміркованим громадським діячем, обмежуючись просвітительством, сповідуючи глибоку віру в людський розум. Образно кажучи, вважав освіту суспільною зброєю, гострішою за косу, багнет і шаблю в боротьбі за щасливе життя і добробут народу.

У 23 роки молодий учений захищає дисертацію і здобуває наукове звання магістра природознавства (еквівалент сучасному кандидату наук). Відтоді  працює викладачем на кафедрі ботаніки Московського університету. Серед його слухачів були й такі неординарні люди свого часу, як М.Лєрмонтов і О.Герцен. У 1833 році М.О.Максимовича затверджують професором та завідуючим кафедрою ботаніки університету. Здавалось би, що шлях до вершин науки і кар’єри простягся прямий і без перешкод. Та не так усе просто в цьому житті - додому кликала Батьківщина. Рядки з листа матері-           „... щастя своє знайдеш не в столиці,- а на своїй Батьківщині...” глибоко запали в синову душу і впали на благодатний ґрунт. Він усе частіше думає про повернення до України, тим більше, що саме в цей час створюються реальні передумови для цього. У суспільстві дебатується питання про відкриття університету в Києві.

Напружено працюючи в столичному університеті, Михайло Олександрович створює в ці роки ряд праць з природознавства , що привертають увагу наукових кіл ґрунтовністю і новаторством.  Створює також підручники для студентів – „Основи зоології, або наука про тварин”, „Основи ботаніки”, „ Систематика рослин”, „Роздуми про природу”. Він одним із перших у світі сформулював уявлення про клітинну будову організмів і в цьому відношенні є попередником Ч.Дарвіна. Шкода тільки, що це відкриття вченого не було належним чином оцінено в царській Росії. Усього в ці роки учений опуб-лікував понад 110 наукових праць з природознавства, філології та історії. Особливе місце серед них займають збірки „Малоросійські пісні” та „Українські народні пісні”, які одразу ж  привернули увагу вчених-філологів та письменників. Високу оцінку першій збірці дав О.С.Пушкін.

У 1829 році помирає його мати, Гликерія Федорівна, його добрий ангел і натхненник на здійснення великих і добрих справ. Туга за Батьків-щиною посилюється, посилюється і прагнення піти працювати в новостворюваний університет. Друзі його розуміють і підтримують. Особливо настійливо підтримували його дуже впливові товариші – В.Жуковський (колишній вихователь царя), М.Гоголь і О.Пушкін. У травні 1834 року Михайла Олександровича затвер-джують завідуючим кафедрою ро-сійської словесності (філології) та деканом історико-філологічного факультету,  у вересні того ж року – першим ректором Київського університету святого Володимира. Починається новий етап життя вченого.