Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Людина безсмертна?

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Перед Великоднем і в наступні дні після нього кожний цвинтар в наших поселеннях сповнюється людьми, які доглядають могили рідних і близьких їм людей, готуються до щорічного пам’ятного дня-свята – Проводів, дня поминання своїх предків. Це загальнонародна традиція, традиція, яку не змогли знищити ніякі заборони і переслідування, бо ж культ поминання і вшанування предків зародився в сивій давнині, очевидно, ще тоді, коли Гомо сапієнс (людина розумна) усвідомила себе саме людиною і стала задумуватись над сенсом життя.

Тож і не дивно, що питання життя і смерті, будь то наш сучасник чи найвіддаленіший предок, завжди хвилювало людство. І не має значення, досліджуємо ми життя далеких предків слов’ян чи аборигенів віддалених островів півдня або засніжених просторів безмежних тундр півночі – скрізь люди не вірили, а дуже часто і тепер не вірять, в існування смерті, бо не могли збагнути, як може загинути їхня душа. Звідси постали дивні для сучасної людини вірування – жителі південних островів і берегів північних морів вивозили своїх покійників далеко в море, щоб там їхні тіла єдналися з предками. Наші предки, давні слов’яни, втім як і всі індоєвропейці, вважали, що людина житиме, а отже і потребуватиме все для життя, і на тому світі. Тож незалежно від способу поховання, спалення чи покладання в землю, клали покійнику в могилу їжу, знаряддя праці, зброю, прикраси тощо, вважаючи, що все це знадобиться померлому і в позагробному житті.
 
Пригадаємо, в Чорній могилі в Чернігові (Х ст., ймовірне поховання легендарного князя Чорного) були знайдені речі, які на переконання сучасників покійного будуть потрібні йому і після смерті. Крім людських останків і кінських кісток, в залишках поховального вогнища було знайдено зброю, інші речі, навіть золоті візантійські монети, які і допомогли встановити вік поховання. В цьому похованні дохристиянських часів було знайдено і сліди поминального обіду - тризни, тобто тієї традиції, що існує і в наші дні.

Древні єгиптяни вірили в можливість повернення душі в тіло і для цього муміфікували його. Цікаве вчення про безсмертя душі існує в Індії. Згідно з ним душа людини після її смерті переселяється в тіло новонародженої дитини або, якщо людина негідно, грішно поводила себе за життя, в тіло іншої істоти (жаби, миші, собаки тощо). Таке переселення душ в науці називають реінкарнацією.

В християнській релігії розроблено докладне вчення про потойбічний світ. У православних душа людини після її смерті попадає в рай або пекло, а у католиків – в рай, чистилище або пекло. Поєднання душі і тіла відбудеться тільки після другого пришестя Господнього, тобто після Страшного Суду.

Поряд із цим в народі побутують і інші уявлення про смертну долю душі, які сягають ще доісторичних часів. У різних народів, в тому числі і у нас, відзначають день померлих. Інколи протягом року таких днів буває і кілька. Відмічають його, відвідуючи цвинтар, прибираючи могили, готуючи якісь страви для тризни, поминок. Вони, ці поминки, приурочені у нас до наступного після Великодня тижня. Це, так би мовити, загальний для всіх день чи дні. Але існують спеціально для кожного покійника дні його поминання. У нас - це дев’ятий, сороковий дні та рік. Дні ці мають під собою об’єктивну основу, і ми можемо тільки дивуватись мудрості наших далеких предків, які підмітили і встановили ці дні.

Якби підтверджуючи це, відома українська письменниця Раїса Іванченко якось помістила в газеті “Літературна Україна” статтю “Чи живе людина після смерті?”, в якій розповіла про сучасну вчену, кандидата геологічних наук Зою Гречишину. Зоя Митрофанівна багато років шукає підземні багатства, корисні копалини, за допомогою свого винаходу - антени-лози. Йдеться, очевидно, про удосконалення цього давнього способу пошуку підземних скарбів при допомозі лози особливої форми. Якось вона вирішила застосувати цей винахід і до вивчення людського біополя, а потім і до вимірювання біофізичного ефекту (аури) і зовнішнього – у вмираючої людини та місця, де перебував покійник. Напочатку вона простежила за своєю матір’ю та сестрою, що відійшли у вічність одна за одною. З’ясувалося, що протягом перших 9 днів після смерті над постіллю і над фотокарточкою покійної зберігалось її біополе. Зоя Гречишина говорить: “Але на дев’ятий день, рівно в той час, коли людина померла, це її біополе зникає – і з фотографії, і з ліжка. На сороковий день це саме біополе померлої людини з’являється над її фотографіями і над її постіллю. Знову ж таки о тій самій порі, у ті самі години і хвилини, коли вона померла. З’являється лише на добу. Я простежувала цей феномен і далі – виявилось, що протягом року цей біокаркас періодично з’являється в домі, але не можу встановити тут певну якусь періодичність”. Сюди відносяться і вірування у багатьох народів, що людина, яка загинула як праведник, в дійсності живе і далі, але вже в раю. Тому такі люди не бояться смерті і свідомо, часто з радістю, ідуть на неї. Очевидно, саме такими переконаннями керуються і смертники-камікадзе, про яких ми майже щодня чуємо по радіо і телебаченню, читаємо в газетах.

Із сказаного можна зробити висновок, що людина живе і після смерті, хоча це і суперечить всім законам матеріального світу, пізнаними людьми за всю свою історію. Опитування ж і свідчення людей, що пережили клінічну смерть, вичерпної відповіді на питання про життя душі  після смерті не дають.

Сучасна наука, яка як ніколи знаходиться на надзвичайно високому рівні, можливо з часом і підтвердить здогади попередніх поколінь про існування душі у людини і її безсмертя.

Б. Киричок,
смт. Дмитрівка

Від редакції.
 
Нам важко про це говорити, але навіть написання цього матеріалу – щось із області невідомого. Але існуючого. Борис Гнатович – краєзнавець, і до нашого видання, як і до інших, з котрими співпрацював раніше і нині, подає матеріали історично-краєзнавчого характеру, хіба що, був, крім того, у «Пораднику» (№20) допис про цілющі властивості меду, але ж це логічно:наш автор – ще й пасічник досвідчений, дай, Боже, здоров`я йому і його бджілкам. Цей же допис народився, за словами Бориса Гнатовича, настільки спонтанно і враз, що незрозуміло, яка сила підказала йому цю тему, якої досі ніколи не торкався. Чому – вона? Ніхто не дасть поки що такої відповіді,  але за дивним збігом обставин: матеріал написано у п`ятницю -  у суботу... трагічно загинув син Бориса Гнатовича.

Ми ж можемо лише додати подібні приклади передчуття людських душ. Їх багато, наводимо декілька.
 
* * *
 
Подарунок Діані Гурцькій від чоловіка на річницю весілля  ледь не коштував співачці життя.

Петро Кучеренко подарував дружині поїздку на Мальдиви. Ніби передчуваючи лихо, вона відмовлялася їхати. Подружжя  все-таки залишилось вдома.
У Малі, де вони мали б відпочивати, стався теракт – 12 іноземних туристів були тяжко поранені. 

* * *
 
У статті психолога В.Комарова описується такий випадок, який йому розповідала дочка фронтовика.

Була остання фронтова війна. Наші війська вступили на територію Німеччини. Батько з товаришем ішли дорогою. Несподівано друг ухопив його за плечі і силою повалив на землю. І буквально у ту ж мить пролунала автоматна черга з придорожніх кущів – там засіли німці. Кинута граната змусила  замовкнути ворога.

 - Ти що, їх бачив? – спитав батько.

 - Ні, - похитав головою товариш, – сам не знаю, щось ніби штовхнуло.

У зв'язку з активізацією спамерів коментарі тимчасово відключено

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове