Передмова. Продовжуючи нашу рубрику, задумалася: про яку далі? Адже вулиць у місті більше 200 – близько 220 з провулками.  А ще - у селах району.  Підказала, як завжди, випадковість (яка, як відомо, не буває випадковою – все закономірно у цьому світові!): почула від однієї з своїх знайомих, молодого покоління, що назва вулиці імені генерала Карбишева нічого їй не говорить. Як і багато інших – багатьом іншим. У кожного часу свої герої, але є такі, котрих ніхто й ніколи не повинен забути.

 

Генерала Дмитра Михайловича Карбишева знає увесь світ: незламний в'язень концтаборів Замосць, Хаммельбург, Флоссенбург, Майданек, Освенцим, Заксенхаузен і Маутхаузен пройшов пекельні муки фашистів, але обрав смерть замість служби фашистам і квартири в центрі Берліна. І став символом гарячої любові до свого народу й Батьківщини...

Та між двома крайніми точками його життєвого шляху: сибірським Омськом, де народився, і австрійським Маутхаузеном, де загинув, була ще й третя – тиха й затишна українська сільська церква, де він вінчався й розпочинав нове життя для своєї сім'ї... Церкви тієї вже немає, але у Шендерівці Корсунь-Шевченківського району ще й досі з гордістю показують гостям дуб, посаджений, згідно з переказами, бравим штабс-капітаном Карбишевим у 1916 році. А збудовані ним тоді (зараз напівобвалені й зарослі бур'яном) оборонні редути в полі за селом нізащо не зачепить плугом жоден тракторист...

На початок Першої світової війни мундир капітана Карбишева вже був увінчаний п'ятьма орденами й трьома медалями за Російсько-японську війну. Після неї він встиг послужити у Владивостоці, закінчити військово-інженерну академію і взяти участь у будівництві чуда тодішньої фортифікації – знаменитої Брест-Литовської фортеці. Перша з двох його воєн проти німців розпочалася для Карбишева в Карпатах, у складі 8-ої армії знаменитого генерала Брусилова. Вже в 1915-му, під час штурму Перемишля, був поранений в ногу, але війну пройшов до кінця, отримавши за хоробрість орден Святої Анни та чин підполковника царської армії. Проте ця війна запам'яталася бравому офіцерові іншим: першим (у 36 років) коханням і вінчанням у шендерівській церкві..

Саме на Черкащині він почав виконувати всі класичні для справжнього мужчини заповіді: посадив дерево й одружився. Потім пішли діти – дві доньки й син, от тільки будинок збудувати так і не дало кочове офіцерське життя...

Після втрати Польщі й Галичини російське командування готувалося оборонятися від німців вже і в центрі України. Під орудою Карбишева працювало багато цивільних: окрім селян Корсунщини, тут було багато жителів канівських сіл – Поташні, Голяків, Горобіївки, Луки. Трудилися й військові з команди штабс-капітана. До одного з них, прапорщика Опацького, в Шендерівку приїхала сестра Лідія. Прибула з єдиною метою: стати сестрою милосердя й воювати за Батьківщину поруч з братом. Красива дівчина запала в душу 36-річному капітанові: вже невдовзі Карбишев став з нею на рушник у сільській церкві тієї ж Шендерівки... Його солдатський побут розділила молода дружина: пізніше вона згадувала, що й після одруження кращі хати в селах, де зупинялися, Карбишев віддавав під постій рядовим. Приходив додому й казав: "Давай, мать, їсти. Мої діти (селяни й солдати) вже поїли і сплять. Тепер я можу сам відпочити".

Коли капітан з дружиною залишали Шендерівку, селяни принесли їм величезний букет польових квітів...

Знову Карбишев побував на Черкащині через шість років, вже не як царський офіцер, а як червоний командир.  Після громадянської війни викладав військову справу в академії Генштабу, але була ще й фінська кампанія – розробляв рекомендації військам по прориву лінії Маннергейма. Велика Вітчизняна застала генерала в Гродно. 27 червня штаб 10-ої армії разом з Карбишевим потрапив у оточення. Останніми рідними людьми, що з ним розмовляли на волі, були двоє білоруських хлопчаків, які бачили групу оточенців серед поля й літнього (йому був уже 61 рік) генерала, який з ними заговорив. Запам'ятали прізвище, бо той сумно пожартував: "Моє прізвище Карбишев. Від слова "карбиш", тобто "ховрах". Мабуть, тому все життя окопи рию..." Під час спроби виходу з оточення Карбишев був тяжко поранений і потрапив у полон. Всю війну в німецьких таборах тримався героєм і Вітчизну не зрадив – був страчений за неповні три місяці до Перемоги. Тепер його знає весь колишній СРСР – як генерал-лейтенанта інженерних військ, професора Військової академії Генштабу, доктора військових наук, Героя Радянського Союзу. Весь світ знає просто як Героя з великої літери і справжнього воїна.

І весь світ знає про останні слова Карбишева в'язням, яких страчували разом з ним. Вже замерзаючи, генерал сказав: "Думайте про Батьківщину і мужність не залишить вас..." Про що ж він думав у останні хвилини, не знає ніхто. Можливо, про Бога, перед яким постане, і про церкву в Шендерівці, де для нього розпочинався єдиний у штормовому житті військового тихий острівець сімейного щастя? Коли Дмитро Карбишев перетворювався на брилу льоду на плацу концтабору в Австрії, від його церкви в далекій Україні залишився тільки попіл згарища – перед тим, як спалити її, фашисти загнали до неї багато місцевих жителів...

Післямова. Вулицю Карбишева я довго шукала, не позаздрила при цьому гостям Бахмача – практично неможливо віднайти у нас будь-що. Ані укажчиків, ані табличок на вулицях, ані тим більше чітких правил градобудівництва – архітектурної перспективи чи-то елементарної логіки при забудові. Як мовиться, як Бог на душу послав.