Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Слідами публікацій

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Без високої кваліфікації, наполегливості, працьовитості, доброти керівника не було б цього виробництва, яке всі знають як „у Гросмана”.

У статті „Нехай зелений вогник кличе в далі” («Порадник», №1) дана характеристика всього колективу й організації КМС-285. А в мене - просто спомини з життя. Разом всі 10 років ходили до школи.

Михайло вирізнявся з-поміж хлопців-однокласників неконфліктністю і спокоєм. Потім роки розвели нас на різні дороги: інститут, сім’ї, робота.  Зустрілися вже ближче, як колійники будували залізницю до Бахмацького м’ясокомбінату, на якому працювала (до речі, один з керівників цього підприємства додумався її розібрати і здати на металобрухт). Тут до вже знайомих рис його характеру додалась твердість і наполегливість: „Я сказав, щоб було зроблено за ...днів!”, а не було зроблено, то брав лопату і сам копав траншею  там, де треба було робити це вручну.
 
Біля нашого будинку на Гомельській станції стояв потяг, вагони якого були переобладнані під квартири – це перші квартири КМС-івців. Висаджені квіти і фруктові дерева, прокладена неширока асфальтівка, на якій і досі немає жодної ямки на відміну від міських доріг, де вони виникають кожні місяць-два. І цією асфальтівкою, і деревами користуємось і до сьогодні.

Уже десь у 1998-99 роках минулого сторіччя їхала його автівкою: зупинився на вулиці Петровського - автобуси не ходили. А сідати в машину й нікуди! На задньому сидінні, на підлозі – залізяччя. Питаю: „Що це?” „А це – мій кабі–нет, і столова, і спальня часто - по 20 годин, буває, на колесах. А то запчастини. Виживаємо, будуємось...”

До Гросмана йшли в ті страшні часи, як до керівника, депутата, однокласника. Кому дрова, вугілля привезти – до нього. Люди були у відчаї, коли  не знали, як провести в останню путь когось із рідні. У місті знали: Гросман допоможе. Ніколи не питав місця роботи – допомагав. Запам’яталося: помер сусід з нашого будинку №2 по Деповській, це був важкий 1999 рік – ні машини, ні бензину. Що робити? „Поїхали до Гросмана”,- хтось запропонував. Хоча й працював покійний сусід не в КМСі. Тільки під’їхали, а його „Волга” виїжджає з воріт, зупинився. Дуже квапився у справах, не було навіть паперу під рукою, то написав на якомусь клаптику: „Оказать помощь”. Зараз не згадаю – кому, але добре пам’ятаю, що зроблено було все за якихось 15-20 хвилин: і машина, і бензин.

Він ніколи не був спонсором, але благодійником. Спонсор – це коли подарував м’яч чи книжку в школу й одразу статтю хвалебну в газету, а благодійник – це коли права рука не знає, що робить ліва, за Біблією.
Коли були ми дітьми, довелось мені почути від дядька Якова – батька Михайла – такі слова: „Якщо можеш робити добро, то роби його для людей, а не для себе”.  За цим батьковим завітом він і живе.

Пишу це не лише від себе, а й від однокласників, з якими часто бачимось і тільки ось нещодавно говорили, прочитавши статтю про КМС в „Пораднику”, –

 Випускники 10-Б класу Бахмацької
середньої залізничної школи № 49,
випуск 1957р.
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове