Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Вечір у Келії: і чому там було хороше

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Мала приємну нагоду 27 березня побувати на поетичному вечорі нашого талановитого земляка, поета, лауреата Шевченківської та багатьох інших літературних премій Костя Москальця «Поезія келії», яка відбулася в в київській Книгарні «Є» (вул. Лисенка, 3). Враження від зустрічі неймовірні!


Дуже змістовно, тонко, професійно про цю зустріч написала одна з чисельних його шанувальниць.Тому хочеться поділитися атмосферою цього діалогу з читачами.


О. Батьковська


Я повертаюсь додому пізно. Повертаюсь із чужої Келії і думаю, чого мені було так добре там? Може, річ у тім, що її господар – Поет? Поети знають якусь таємницю, уміють перетворювати невідомий простір так, що в ньому раптово проступають знайомі риси наших власних безціних досвідів. Наших давніх домівок, де ми мешкали з кимось любим, чи де, можливо, лише мріяли мешкати.


Київські читання Костянтина Москальця, культового поета-вісімдесятника, відбулись як розмова навколо збірки вибраного, яка побачила світ минулого року у «ВСЛ». «Поезія Келії» складається із чотирьох частин (дібрані вірші із трьох збірок та «поезія поза збірками»). Художнє оформлення книжки – картини молодого митця Івана Драгана – імпресіоністичні, символічні, загадкові. Вони не просто пасують, є якесь тихе перетікання картин і віршів. Можливо, митці говорять про одне і те ж різними мовами.


Початок. Може, це неважливо, але – кілька слів про декорації. Про низький столик і скляну вазу із соковитими міцними стеблами жовтих тюльпанів. Про зміну освітлення – коли з яскравого воно стає м’яким, приглушеним і народжується дух затишку, дух призабутого дитинства – колись при такому ж світлі нам читали казки… Розмова пана Костянтина та Тетяни Терен – невимушена, точиться жваво й легко, сягає справжніх глибин.


На запитання модераторки про назву книжки («Поезія Келії») поет відповідає, що вона постала після роздумів, у діалозі з дружиною, письменницею Богданою Матіяш. Спершу, існувала ідея наректи збірку просто «Вибране». Келією Чайної Троянди Москалець називає свій дім у селі Матіївці на Чернігівщині, де й була написана значна частина його віршів. Розмова розгортається далі, час від часу кружеляє навколо імені Райнера Марії Рільке, його думок про поезію, вірша «Ваза троянд», іноді повертається до постаті Томаса Стернза Еліота, зринають згадки про Федеріко Ґарсію Лорку та Луїса де Ґонґору. Прізвищ лунає багато, але всі вони (від Зерова до Римарука, Еліаде чи Гадамера) приємно далекі сухому «інтелектуалізмові» наукових лекцій, такі зелені й свіжі, мов щойно вирослі з теплого ґрунту весняні пагони.


Чимало сказано про вісімдестників. І поки вам не уявились громи і блискавки, які один відомий поет метає на інших, додам – г а р н о г о.


Метафора у вісімдесятників – це аж ніяк не спроба приховати щось від КГБ. Зрештою, поети минулих століть, які писали «темно», творили так не з метою щось приховати, а з неможливості сказати інакше. Вісімдесятники – це, насамперед, добра поетична школа. Вони постали на ґрунті, підготовленому чудовими українськими перекладачами (Кочур, Лукаш, Попович, Сенюк), які дали зразок мови і творів світового значення. На жаль, у дев’яностих уміння прислухатися до попередників почало зникати – письменники стали більш епатажним. Тяглість поколінь може відновитися у майбутньому, говорить Костянтин Москалець, пригадуючи іронічну фразу Василя Герасим’юка про те, що після п’ятдесяти всі стають невиправними оптимістами.

Наймагічніші миті цього вечора – звісно ж, читання віршів. Стишене, а водночас дуже виразне – коли кожне слово вимовляється чітко і звучить повноголосо. Музика вірша, яка не є ціллю, випливає ніби сама з себе. Прості сюжети, в яких Ти і Я раз по раз упізнаємо своє життя і від цього є щемко до сліз, які вперше за довгий час не захочеться приховувати. Це не лише про майстерність, хоч вона, безперечно, є. Це не витонченість, це Тонкість. Така велика, що про неї ще потрібно вчитися говорити.


І коли вечір закінчується, вервечка читачів із книгами для підпису займає чи не всеньку залу. Мені здається, я знаю всіх цих чоловіків і жінок, юнаків і юнок. З деким справді знайома. Когось бачу вперше. Нас об’єднує розділений досвід перебування в Келії. Ми всі були Там. Бачили тремке світанкове світло на пелюстках Чайної Троянди.


Катерина Девдера

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове