Про миргород і не тільки...

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Літературна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 03 жовтня 2014, 08:30

Переді мною нова збірка поезій нашої землячки Тетяни Федорової “Про Миргород і не тільки”. На обкладинці - безмежне поле пшениці і синьоокі волошки. Як це чудово! Та ще більш радісно читати прекрасні поезії з розділу “Миргородські мотиви”. Курорт Миргород дуже сподобався Тетяні Федорівні:

Нащо мені Трускавець,
Нащо мені Крим:
Миргород – курорт найкращий,
Кращий, аніж Рим.

Всім знаходить вона ніжне поетичне слово: білокорій берізці, голубій ялинці, Миколі Гоголю, медичній сестричці. Гортаємо сторінки далі. А ось чудовий вірш, присвячений світлій пам’яті учителя Андрія Тимофійовича Гамалія:

Тут жив Учитель з великої літери -
Тепер ця хата ребрами світить.
Тепер ця хата в бур’ян убрана,
Віконце кожне - зів’яла квітка.
Тут жив Учитель, що сіяв Світло.
Аж за душу беруть такі рядки...

Та ось на зміну віршам про природу і гарних людей прийшли вірші про наше сьогодення, на жаль, буремне. І воно знайшло відгук в душі поетеси:

Досить нам вже гніт терпіти
Натерпілись вволю!
Ми Тараса славні діти -
Самі чиним долю!

Болить її душа за неньку-Україну, над якою згустилися чорні хмари:

Над Україною печаль,
Над Україною нещастя,
Жорстокий Каїн знов підняв
Кривавий меч на свого брата.
Та не песимізм у її рядках, не зневіра:
Ми сильні духом і фізично -
Із нами Сонце, з нами - Бог.
Захистимо свою Вітчизну,
Захистимо свою Любов!

Людмила Рубан

Продовжує поетичну сторінку підростаюче покоління поетів.

УКРАІНСЬКОМУ ЗАХИСНИКУ

Легкий вітерець гуляє в повітрі,
Сонце промінням ковза по землі,
Читає солдат листа від дівчини,
Мріє, щоб не було війни.

Мріє солдат повернутись додому,
Взяти в обійми кохану, батьків,
Змити з обличчя нервовість і втому
Й полем пройтися із волошків.

Мріє солдат звільнить Україну,
Принести на Схід лише спокій та мир
І патріотом виховать сина,
Щоб він свою землю до болю любив.

Ліза Макаренко, 9 клас,
м. Київ

Не плач, Героє...

Не плач, героє, ми з тобою,
Не плач же, рідний, ждуть
удома.
Ти страх у скриню заховай
Та “скриню злиднів” закопай..
Не знаю я, як тяжко тобі,
Переживать за товариство
братнє,
Доки ми спим на ліжках ватних.
Не спать ночей, недоїдати,
А що я можу тобі дати?
Я молодий - ще вітер в полі.
Не знаю свисту куль у скроні,
Та я молюся, я молюся,
Щоб кожен з вас в свій дім
вернувся,
Та не в цинку, і не з квітками,
А з думкою про сльози мами..
Бо завдяки тобі: і сонце гріє,
Надія лине, гине крик,
І саме ти - син України!
І брат, і хлопець, чоловік.
Не коротай же ти свій вік!

Не дай руці кривій забрати,
Життя товариша свого,
Бо так же само, ненька-мати,
Теж хоче обійнять його.
Ті дні, що б`ють під дих журбою,
Жени за гори, за ліси,
Ти повернись живим додому,
У рідні та палкі уста.

Ігор Нагорний, 11-А клас,
м.Бахмач

І знову повернімося до поезії Тетяни Федорової:

Поверніться живими!

Наймолодшому – сімнадцять,
Найстаршому – п’ятдесят...
Усім миром рідну землю
Ідуть захищати.
Проводжає сина мати –
На груди схилилась:
- Я ж на тебе, мій синочку,
Та й не надивилась...
А я ж тебе, мій синочку,
Не на те ростила,
Щоби тебе розтерзала
Нечистая сила,
Щоби тебе кат поцілив
У самую душу..,-
Плаче-тужить мати-чайка –
Усе село тужить.
- Ти один-єдиний в мене,
Єдина надія.., -
Хоче стриматися неня –
Серденько не вміє.
- Іди, сину, іди, рідний,
Іди на війноньку,
Захисти свою Вкраїну –
Вернись додомоньку
Неушкоджений, здоровий, -
Будемо молитись...
Ідуть хлопці на війноньку –
Хлюпа болем жито...

• < Попередня