Поезіі криниця

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Літературна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 09 червня 2017, 08:35

«Порадник» продовжує свою рубрику - змагання віршованих рядків «Поезії криниця». Сьогодні на наш конкурс надіслала свою творчість Горлач Наталія Іванівна, що з дитинства проживає в селі Гайворон. Працює вчителем Гайворонської ЗОШ I–II ст. понад тридцять років. Вірші пише зі школи. 

Моє рідне село

Моє рідне село у Чернігівськім краї,
Тут духмяні садки і поля є безкраї …
А в осіннюю пору найбарвистіше листя,
Моє рідне село - ти у світі найкраще!

Мій Гайворон! Ти моя батьківщина маленька.
Тут зростали всі ми, жили батько і ненька.
Люди в нас трударі, від зорі до зорі,
Працьовиті усі, наче бджілки малі …

У моєму селі є і школа, і ФАП,
І Будинок культури, магазини і парк,
Є в нас пляж і сільрада, і відділ зв`язку,
Стадіон і майданчик для відпочинку.

Берегиня села — це в нас церква свята,
Що роками від зла тут усіх захища.
Як святкуємо щось, то сусіди всі знають
І до нас у село звідусіль приїжджають.

А таланти в селі! Де знайти ще такі?
Є найкращий в нас хор. Як співають усі!
І дівчата у нас, ой, красуні ж які!
А жінки — господині, чоловіки — майстри.

Хлопці наші в АТО захищають й село,
Щоб ніколи — ніколи війни не було ...
Повертайтесь найшвидше, повертайтесь усі -
До домівки, до рідних, до села, до сім’ї!

Є господар у нас — це сільський голова,
І сьогодні для нього — найпалкіші слова.
Він усім допоможе, красу скрізь наведе ...
Завдяки йому, мабуть, і село в нас цвіте ...

Моє рідне село — найдорожче, найкраще,
Щоб красиве було і було ще багатше.
Щоб тут люди жили і здорові, й щасливі,
І були, щоб веселі, і завзяті, й вродливі!

Щоб дороги завжди повертали в село,
Щоб ніколи в нас довгих розлук не було ...
Ти — частинка Вкраїни, ти — моє джерело ...
Ти — мій Гайворон милий, моє рідне село!

Квіти

Мої квіти - це тихий гай.
Біля них мені справжній рай.
Орхідеї, алоє, септолії...
Ви мої чарівні, неповторнії...

Тут і юка, і пальма, і монстера,
І бегонія, кактус, шеффлера...
Так затишно в моїй кімнаті,
Як приємно їх доглядати!

Є драцена і фікус, ефмея...
Це для мене справжнє натхнення.
Всі чарівні кімнатні квіти...
Як красу цю земну не любити!
* * *
Відцвіло моє літо фіалками,
Відспівало світанками й росами,
Не повернеться тихими ранками
І вербиченьки ніжними косами.

Залишило мене, не прощаючись,
Тихим злетом легкого крила...
Та чомусь, ще в вікно задивляючись,
Я чекаю від нього тепла.

Моє літо, чому ж так все сталося,
Що прощатися нам не прийшлось?
Ти зі смутком моїм обвінчалося,
І на сотні стежин розійшлось...
* * *
Тут сходить сонце. Квіти польові:
Дзвіночки, і сокирки, і ромашки,
Росою умиваються в траві
Небесно — сині, голубі волошки.

Колосся стигле жита та вівса -
Це море мерехтливе на долоні...
Заворожила все оця краса,
І я стою, немов би, у полоні...

Яскраві промені прослались на поля,
Жайворонка пісня рветься в небо...
Маленька батьківщина це моя -
Ріднішої для мене і не треба!

Наталія Горлач, село Гайворон

• < Попередня
• Наступна >