Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


«Поезії криниця»

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Триває конкурс «Поезії криниця». Уже понад 10 населених пунктів Бахмацького району представили творчість своїх поетів. Сьогодні прийшла черга Валентини Нужної, що народилася в чудовому селі Рубанка. З самого дитинства пише вірші. Творити її надихають мальовнича природа рідного краю, мамина пісня, любов до поезії.


Моя Україна


Медовим різнобарв’ям пахне Спас,
Налитим яблуком і волошковим
літом.
Добро і віра єднають завжди нас
І душу гріють благодатним цвітом.
Наповнились засіки зерном
дорідним,
Жовтавою стернею виблискує
земля.
Усе довкола наше, українське,
рідне
Сплетіння рук і помислів броня.
Вербово-калинова дорога у світи
І проліском незайманим кохання.
А головне, щоб не спіткнутися, іти,
Від витопів до повного єднання.
Я щиро вірю в нашу правоту
І єдність України неподільну.
І землю предків нескорену, святу,
Народ наш український, вільний.


Моє село


Моє село – надія, гордість і опора.
Ти дивишся на мене крізь віки.
Таке і любе, миле все довкола,
Дитинства босоного стежки.
Луна і досі мамина там пісня
І татів голос залишивсь навік,
А ми гостини відкладаємо на після,
А час невпинно сторожить свій лік.
Малиновим відлунням
наповниться довкілля,
Весною знову мальви зацвітуть.
Моє село чекає на нас вірно,
І верби край дороги у задумі нас
ждуть.


А я іду


Сповзла непрошена сльоза,
Мов жменю снігу кинули у очі.
Край путівця замислилась зима,
Чатуючи свої короткі ночі.
Ноги ніяк не знайдуть твердини,
Провалюючись у снігову безодню.
І вітер хижо крикнув: поверни,
Навіщо труднощі тобі й тривоги.
Стихії здатися - зневіритись в собі,
Мов вівця по життю брести
слухняно.
А як же мрії, далі чарівні?
Навіки мають у душі зрадливу
рану.
І я іду, торуючи дорогу,
Крізь непогоду, пересуди, біль.
Не зрадити собі і жить по Богу,
Життєве кредо, а не лише ціль.


Для двох


П’янким бузком овіяне кохання,
Веде до нього безліч тих стежин.
Та всі вони зіллються у дорогу,
Сплітаючи дві долі в серпантин.
І єдиний подих, унісон сердець,
Медовий поцілунок несміливий.
Кохання, мов дорога нанівець,
Стрімке й раптове, як весняна
злива.
І осінь перетвориться у весну.
Це буде не чиясь пожертва,
милість.
Дві щирості зливаються в одну,
Безкомпромісну і велику Щирість.


Валентина Нужна,
Рубанка-Бахмач

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове