Лотерейний квиток

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Літературна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 14 грудня 2018, 10:00

Юля поспішала. Завтра повертається з відрядження чоловік. А стільки всього ще треба зробити.

До половини сьомої Юля встигла скупитися, зробити зачіску, заплатити за квартиру. О сьомій вона вже була біля свого будинку. Юля відімкнула двері, ввійшла у передпокій. І раптом на кухні дзенькнув посуд.

- Валентине!- радісно скрикнула жінка і побігла на кухню.

За маленьким столиком сидів незнайомець і тримав у руці чашку.

- Ви від Валентина? Щось сталося?- запитала Юля. Чоловік посміхнувся, поправив краватку.

- Ні. Я не від Валентина. Та ви сідайте, будь ласка. Вам чаю налити? Я трохи похазяйнував, пробачте, що без дозволу.

Юля присіла на табуретку.

- А … як Ви потрапили в квартиру?

- Ха! Немає нічого простішого, як відмикати стандартні замки,- відповів з посмішкою чолов’яга.

На якусь хвильку вона замислилась.

- Я нічого не розумію. Ви хто?

- Я з бюро добрих послуг. Знаєте таку установу? А звуть мене Олег.

Але Ви помилились. Я не користуюсь послугами цього бюро.

- Юлю! – Засміявся чоловік.

- Яка Ви наївна! Ви що, й досі нічого не зрозуміли? Я злодій. Справжнісінькій!

Юля мовчала. Потім різко запитала:

- Якщо це так, то що Вам треба?

- О, ми починаємо наближатися до суті справи. У мене до Вас лише одне прохання, Юлю.

- Яке?

- Продайте лотерейний квиток.

- А, он воно, що. А звідки Ви знаєте про лотерею?

- Знаю. Якби не знав, не прийшов би.

- Добре, а якщо я не погоджусь продати?

- Юлю, мені ще ніхто ні в чому не відмовляв.

- І скільки ж Ви заплатите за квиток?

- У сто разів більше за його вартість.

- Так дешево,- посміхнулась Юля, хоча за посмішкою ховалась тривога.

Я тут трохи обдивився вашу квартиру, Ви живете досить скромно. І надалі Ви будете прекрасно жити без машини. Юлю, я поводжу себе досить чемно: прошу продати, а не віддати лотерею. Я не грабую.

- А якщо я Вам не продам, мене вб’єте?

- Фу… Про що Ви говорите, люба? Невже я схожий на вбивцю? З людьми я поводжуся добре.

- Не з людьми, а з жертвами, так?

- Ой, ну які жертви. Ну добре. Я Вам заплачу в тисячу разів більше за вартість квитка. І Ви своєму чоловікові купите класний фотоапарат. Він полюбляє фотополювання. Я роздивився на стіні фото – хороша робота. І опудало кабанячої голови досить акуратно зроблене. Він зробив його сам?

- Ні, це йому подарували,- крізь зуби процідила Юля і стала з табуретки.

- Ну що ж, давайте гроші.

Олег витягнув портмоне, відрахував купюри. Юля взяла гроші і пішла в кімнату. Потім повернулася до кухні, взяла табуретку і вийшла з нею у передпокій. Через мить звідти почувся гуркіт і жіночий крик.

- Що трапилося? – Олег вийшов до Юлі. Та сиділа на підлозі, потираючи лікоть. Поряд лежала перевернута табуретка. Чолов’яга простягнув руку:

- Юлю, куди ви лізли? Давайте допоможу.

- Ай, здається я вибила лікоть, удавано скривилася Юля.

- Я не розумію, навіщо Вам треба було лізти на табуретку?

- Лотерею хотіла дістати…

- Звідки, зі стелі?

- З кабанячої голови.

- Що?

- Цінні папери тримаємо в голові, зрозуміло?

- Он воно, що, ніколи б не здогадався. То я сам дістану, голова відкручується?

Чоловік підставив табуретку. Став на неї і просунув руку в пащу кабанячої голови. Щось клацнуло.

- А-а-а…- заволав злодій. Табуретка впала, він повис у повітрі, як риба на гачку.

- Ідіотко, розімкни капкан!

- Подригайся, нахабо, трохи, а я тим часом викличу поліцію.

Ліана Лещенко

• < Попередня
• Наступна >