Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
У свято зрілої мудрості – в гості до підпільника
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 16 жовтня 2009, 14:49
1 жовтня цього року ми завітали до оселі, де проживають Григорій Маркович Манойленко з дружиною, щоб привітати зі святом зрілої вікової мудрості, яке чомусь, на мій погляд несправедливо, нарекли Днем людей похилого віку. Я колись чув такий вираз (недослівно): „Після Бога потрібно любити та поважати вік людини, бо це - наше майбутнє”. Адже це коріння роду-племені нашого, з якого росте майбутнє.
Григорій Маркович вдома був сам. Тепло, з гумором, що притаманний цій людині, ми привіталися. Поговорити з добрим і давнім знайомим було про що. Його життя, як і наше, було міцно пов’язане з матінкою-залізницею, нашою берегинею і годувальницею (яка, до речі, зараз чи не єдина „годує” наш місцевий бюджет. Що ж у нас ще працює?! – ред.) З нею він нерозлучно крокував по життю 45 років, починаючи з мирних часів після Великої Вітчизняної війни, в роки якої був підпільником.
Ось як про це згадує Григорій Маркович.
Жив він тоді з батьками в с.Крути. В родині було 5 дітей. Батько Марко Мусійович воював в Першу світову, пройшов дорогами Великої Вітчизняної, учасник битв під Москвою та Сталінградом. Мама Олена Пилипівна була неграмотна, та дуже велика трудяга, як говорить Григорій Маркович; що мабуть, і давало можливість виживати такій великій сім’ї.
Коли в вересні 1941 року в село ввійшли німці, почало діяти кероване з Києва підпілля, членом якого і став тоді 16-літній Григорій, а долучив його до цього двоюрідний брат по матері Плескач Іван Іванович. „Страху не було. Розповсюджував написані від руки листівки, збирав патрони, гранати для партизанського загону, що діяв в з’єднанні Федорова; виконував всілякі доручення підпільного комітету, яким у селі керував лікар Іван Васильович Помаз. Його сестра Любов Тимофіївна була зв’язковою.
Коли 9 вересня 1943 року село звільняли від німців, підпільники, допомагаючи партизанам, вступили в бій. Цікавимося: „А Ви як брали участь у бою?” Григорій Маркович відповідає: „Та стрільнув пару разів. Ось і позначку на губі від невеличкого осколку маю, рану зашив мені тоді лікар Іван Васильович, без знеболення – терпів...”
А потім були мирні будні, робота на залізниці, у 1985 році вийшов на пенсію, та продовжував ще працювати. Улюблене заняття, яким зараз не дає вже недуга займатися, - бджоли.
Пішли від Григорія Марковича, побажавши йому доброго здоров’я і з надією наступної зустрічі.
М.Ф.Кириченко - зав. філією Будинку науки і техні-
ки ст.Бахмач, Д.Ю.Камінський – голова профкому
дистанції лісозахисних насаджень.
Детальніше...