Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Бахмацька Шевченкініана

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
22 травня 1861 року відбулося перепоховання Великого українця – Тараса Григоровича Шевченка у Каневі, за славним „Заповітом”.

Від 1964-го року у Києві зародилася традиція відзначення річниці перепоховання Шевченка біля пам’ятника поету навпроти університету. Відтоді щороку упродовж чверті століття 22 травня сквер імені Шевченка був очеплений міліцією та агентами держбезпеки. Того дня покладання квітів до пам’ятника, читання віршів Шевченка, співання «Заповіту» чи навіть перебування у сквері загрожувало людині побиттям, арештом, звільненням з роботи або виключенням з університету, ув’язненням до в’язниці чи психіатрічної лікарні.

Сьогодні ми пишаємось, що живемо у незалежній Україні і можемо вільно відзначати свої свята та вшановувати своїх героїв.
 
Бахмаччина також має свої шевченківські місця. Того пам’ятного скорботного року вся Україна зустрічала по дорозі і прощалася зі своїм Пророком. На цю зустріч вийшли й батуринці – зараз на цьому святому місці стоїть капличка „Остання Тарасова дорога”, на плиті викарбувано:

„Тут у травні 1861 року батуринці в глибокій скорботі проводжали до місця останнього спочину славетного сина українського народу, великого Кобзаря”.

У нашому райцентрі й досі немає пам’ятника Кобзарю, зате, на 19 році незалежності, дорогу до світлого майбуття нам вказує бронзовий Ленін.

Але на щастя, були і у нас люди, які вшанували Тараса Григоровича.

На під’їзді до Григорівки стоїть наш національний дороговказ – портрет Шевченка. Чому тут? Бо лише тут – єдине на весь район місце, де є пам’ятники поету. Можливо, тому, що залишив він у „Кобзарі” поетичний спомин про відвідини цих місць. „П.С.” – вірш з присвятою (напевне) П.Скоропадському, хоча навряд чи можна назвати присвятою це гнівне засудження пана і безгласих холопів. Саме звідси відоме: „... за шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте...” Але ж відомо, що тут, у Григорівці, поет гостював у пана Скоропадського – зберігається у селі реліквія – окоренок дуба, під яким, за легендою, відпочивав поет. Чи то було так, достеменно ніхто не відає. Але нащадок панів приїздив до тієї реліквії вже в наші дні, про що „Порадник” писав раніше. А цього року ми хочемо розповісти вам про нашого земляка, який зробив ці пам’ятники: у Григорівці і у селі (раніше – хуторі) Шевченкове, Гайворонської сільської ради.

Розповідь про Олександра Васильовича Шестопала і про хутір Шевченкове читайте в наступному числі газети.

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове