Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Головна 
Категорії статей Новини міста та району «Порадник» продовжує книгу спогадів про війну 1941-45 років
Категорії статей Новини міста та району «Порадник» продовжує книгу спогадів про війну 1941-45 років«Порадник» продовжує книгу спогадів про війну 1941-45 років
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 25 червня 2010, 12:51
22 червня 1941 року на території СРСР почалася війна, про назву якої й 69 років потому ніяк не домовляться: для всього світу ( у ній брала участь 61 країна) з 1939-го - Друга Світова, в радянській історіографії з 22 червня 41-го по 9 травня 45-го – як Велика Вітчизняна, а 3 вересня у Японії ті ж радянські війська, разом із союзниками, завершили 2 Світову. Та як її не назви, війна є війна...
Родич мій Микола Овдійович Обушний проживав у селі Устя на Вінниччині. В моїй пам’яті він залишився дуже доброю, чуйною людиною. Та війна жорстоко опекла, спотворила його долю...
Скаліченим війною присвячується
Двинутий Мікошко
Мікошко приладнав на гілці яблуні саморучно сплетене із соломи гніздечко. Посміхнувся, примруживши чорні з поволокою очі. Трохи спочив. За день він встигав зробити і закріпити до десятка нових пташиних “квартир”.
Ті, хто знав Мікошку, не дивувались з його, на перший погляд, дитячих витівок. Бо знали тому причину.
Інші ж називали між собою худенького, згорбленого Мікошку – двинутим.
Як так розібратись, то йому було від чого двинутись.
…Початок Великої Вітчизняної війни. Літак, яким керував Мікоша, було збито фашиськими гарматниками. Зовсім молоденький пілот чудом залишився в живих. Його взяли в полон. Ніякої медичної допомоги не надали. Добряче познущавшись з пораненого, вкинули почорнілого від травм та болю у сарай. Ні води, ні їжі не давали. На п’ятий день нестерпних мук почув він під дахом сараю шурхіт.
- Це, мабуть, у мене галюцинації, - подумав напівмертвий Мікошко.
Та ні, серцем відчув, що там живе чиясь душа. Скрегочучи зубами, притиснувся до стінки дерев’яного сараю і ловив запахи, звуки… Раптово над його головою злякано пролетіла пташка. Піт пробив Мікошку. Почав він дертися по дошках догори. І спонукала його до цих дійств дика до неможливості спрага. Так-так, вона й тільки вона заставляла його рухатись уверх.
Завмер поранений пілот, побачивши здобич: у гнізді ластівки лежали п’ятеро яєчок. П’ятеро жовточків-живинок! Рівно п’ять.
Ластівка заметушилася, затріпотіла крильцями.
Почув Мікошка, ніби мати йому говорить:
- Гріх займати гніздо. Не чіпай!
- Ма-мо-оо! – зашепотів він порепаними губами. – Я тільки одне яєчко вип’ю, може воно мене оживить…
Пошукав опухлими очима ластівку.
- Пташко-мати, - подумки звернувся до неї, - одне дозволь яєчко взяти, всього одне.
Затихла ластівка. Відчула таки страждання людини.
І тоді тремтячою рукою взяв Мікошко маленьке творіння природи – пташине яєчко, розім’яв його залишками вибитих зубів, проковтнув. Не втримався, впав на тверду земляну підлогу. Скільки отак часу пролежав, хтозна. Отямився. Прислухався. Тихо.
Фашисти пішли далі мордувати землю й людей. Забулись про Мікошку, а мо’ подумали, що вмер. Та не судилося йому тоді відійти у потойбічний світ. Господь сили дав льотчику. Розхитав він дошку у стіні, вийняв. Проліз в отвір, поповз. Вперед, вперед. Ніздрі розширилися, бо відчули запах вологи. Вода! Боже мій, вода!
Застукотіло у скронях. То був невеличкий потічок. Занурив голову у нього Мікошко. Пив і ротом, і носом святу прозору рідину. Й наповнила вона життєдайністю скалічене тіло. Відлежався Мікошко біля потічка, а потім піднявся. І, хитаючись, пішов. Вперед, вперед… Дякувати диву, що вивело його на волю.
Опекла війна Мікошку. Ох і опекла!
- Забрала глузд, - казали люди.
А він усе вимолював прощення у пташки і плів із соломи гнізда. Пернаті створіння оселялись в них. І радості Мікошки не було меж.
Ліана Лещенко,
с. Курінь
Детальніше...