Людині дають ім`я при народженні, вулицям, пароплавам та іншим витворам рук людських – зазвичай, навпаки: память про неї живе в справі її життя. Так, віримо, буде й з Бахмацьким музеєм – у назві скарбниці історії нашого краю буде ім`я
Миколи Гнатовича Яременка.

 4 серпня 2010 року святкували день народження невипадково: саме цим днем 1960-го датується рішення про створення музею на громадських засадах. Та починалося все багато раніше. Мабуть, ще в 1909 році, коли в сім`ї художника Гната Гавриловича Яременка народився син Миколка. Виріс, став уже поважним Миколою Гнатовичем, а допитливість і цікавість до життя залишились по-дитячому невгамовними. Вчителював у рідному селі Бахмачі, навчав дітей  математиці та історії і ... збирав.  Всюдисущий і невтомний у своїх пошуках „шукач скарбів”, як красиво назвав Миколу Гнатовича автор газетної статті 40-річної давнини (А.Полоцький „Деснянська правда”). „Що Ви робите тут, Гнатовичу?-запитав, зустрівши якось надвечір біля Тиниці. „Скарб знайшов!”- відповів загадково...” А знаєте, що було скарбом для нього? То виявився журнал запису шлюбів з 1880 по 1883 рік (за 4 роки, до речі, було зареєстровано 196 пар). Таким безсрібником і був усе життя.

 

„Порадник” уже мав честь писати про Миколу Гнатовича і його музей (№20 за 2009 р.), але нехай не втомиться рука журналіста, письменника розповідати про таких унікальних людей. На них тримається світ.

Тому й присвятила свою ювілейну доповідь нинішній директор Бахмацького музею Т.Стрикун його фундатору. Тетяна Миколаївна зібрала спогади, поспілкувалася з людьми, які знали Миколу Гнатовича.  Автор, у свою чергу, бесідувала з присутніми на святі учнями, колегами першого директора народного музею. Саме так став називатися він з 1968 року, хоча можна сказати, був народним завжди. Адже з „народу” вийшов – не офіційним велінням, а велінням душі великого ентузіаста, залюбленого в рідний край.

„Незвичайною людиною був наш учитель, - згадують Євген Цап і Василь Ковтун, - ентузіазмом своїм просто заражав нас, дітей. „Ходімо на розкопки!” – гукав. І щось та й знайдемо. А скільки повозив нас на екскурсії! Починався його музей з кількох стелажів у шкільній бібліотеці, та енергія Миколи Гнатовича захоплювала всіх – підтримав наш директор Петро Андрійович Солодько, знайшли вільну хату - і музей перебрався туди.” Тетяна Миколаївна Стрикун: „Це ще одне нам завдання - дослідити історію родини, що проживала в цій хаті, як нам стало відомо, це будинок фельдшера Маковського, розстріляного в 1937-му, отак відкриваються нові сторінки історії”.

Допомагали Миколі Яременку всім миром, але найбільше, звісно, діти, які були просто закохані у свого наставника. Так, саме учні підказали вчителю, що одна людина знайшла якусь давню річ, а Микола Гнатович зумів умовити жителя Бахмача І.П.Котенка поділитись знахідкою - і тепер музей гордиться унікальним експонатом, рубилом первісної людини. А скарб срібних монет знайшов на горищі й приніс до музею учень Тихонов. Допомагали небайдужі люди, товариство охорони пам’яток, колгоспи ім. Щорса і „Прогрес”... Допомагала районна влада. Іван Опанасович Ковтун, колега по школі й друг сімї, згадує, як умовляв, наприклад, Микола Гнатович когось поділитися предметом старовини, бо ж грошей заплатити не було, то люди просили допомогти – хто дровами, хто лісом, бо з цим тоді сутужно було. Іде тоді директор музею у райвиконком чи райком і вирішують проблему. За спогадами колишнього працівника райвиконкому Налігацької Г.П., Микола Гнатович був надзвичайною людиною, заряджав усіх своєю енергією. Наприклад, у передвиборчу кампанію міг із села Бахмача прийти в місто спеціально за однією листівкою, щоб вона увійшла в архіви.

 За 10 років такої невтомної роботи було зібрано 7700 експонатів.
 За згадками дружини директора школи Солодька Надії Олексіївни, тоді були бідні часи, та небагате оформлення музею компенсувало багатство самих експонатів.

Говорять про авторитет музею і такі цифри: за 8 років (72-80рр.) побували у народному музеї 28 тисяч відвідувачів! Писали про нього обласні, центральні видання.

У 73 році до 4 виставкових залів (серед них був художній відділ!) додався природничий відділ.
У 1974 в музеї була проведена перша наукова конференція, присвячена 100-річчю від дня народження батька Миколи Гнатовича – художника Г.Яременка.

 Згодом на основі народного музею села Бахмача створено державний історичний. Але це вже пізніше, без нього. Багато задумів не встиг здійснити ентузіаст музейної справи, патріот Микола Гнатович Яременко - 29 серпня 1984 року його не стало. А ще навесні того року він дав згоду для перевезення свого дітища у Бахмач. Так Бахмацький музей отримав нову прописку у райцентрі, де знаходиться й понині. До речі, ця будівля також історична - 90-х років XIX ст., до революції тут жив суддя. Займатися оформленням запросили фахівців із Чернігова, і вже 1986 року було відкрито народний музей у місті Бахмачі. З 1988 він отримує статус державного.

І ось – 2010-ий, 4 серпня. У день народження музею директор Т.М.Стрикун висловлює велику подяку фундатору закладу, музей приймає вітання та подарунки. Сучасна техніка віднині буде допомагати в роботі – подарунок від районної влади. Дякують  нинішнім помічникам – спонсорам, ентузіастам музейної справи. Почесними подяками музею, відділу культури відзначені безкорисливі помічники: М.М.Лапа, батько й син І.О. і В.І. Ковтуни, В.М.Іванов, Є.І. Цап, В.О.Котлобулатова, Р.П Ващенко, В.К.Дешко, родина Бесараб, краєзнавці Б.Г.Киричок і М.М.Виноградов; підприємці Алфімов Ю. В., Мурашко Г.А., Харченко М.П.

Тож, дякувати Богові, живе плем’я небайдужих людей, безсрібників, яким був засновник музею. Саме завдяки їм продовжують поповнюватися його фонди. Так, наприклад, візиткою музею зараз слугують два жорна, що лежать біля входу, а знайшов їх у хуторі Глибокому й повідомив музейників Василь Ковтун, далі вже допомагав Бахмацький РЕМ, де працює Василь Іванович - привезли і встановили за допомогою крану. Тетяна Миколаївна виступала на Перших міжнародних наукових читаннях з млинарства й дуже зацікавила наукове товариство нашим млином, що в Пальчиках. Хочеться сподіватися, що зацікавляться й інші, аби зберегти цю унікальну пам’ятку, як і подібні, що зникають з лику землі. А от знайшлися такі ентузіасти у світі – хочуть продовжити їхнє життя.

Дуже цікавий випадок згадав Василь Іванович Ковтун, якому у свою чергу про це розповів голова сільради Халимонового. Його родич, будучи в сумнозвісні часи в засланні, утік звідти і вела його всю дорогу одна думка: побачити свій вітряк.

Та й чи не заради цього варто жити на грішній нашій землі, аби знати й пам’ятати в усіх усюдах, що є десь маленький куточок, що зветься „рідний край” і він завжди тобі допоможе? Як ото богатирі припадали до землі, щоб відновити сили. До своєї, єдиної.

Цим, власне, і займаються музеї – зберігають пам’ять землі.
Гість свята директор знаменитого Чернігівського музею ім.Тарновського побажав Бахмацькому музею і далі „тримати високу планку, незважаючи на різкі повороти іноді в поглядах на історію, і пам’ятати – історія така, як вона є, і коли щось і призабулося, обов’язково пригадається!”

Заради цього й починав створювати свій музей вчитель-ентузіаст Микола Гнатович Яременко. Вшанувати його світлу пам’ять присвоєнням Бахмацькому районному історичному музею імені Яременка запропонував Михайло Михайлович Виноградов. Гадаємо, ця пропозиція знайде своє втілення. У це вірить і дочка засновника Валентина Миколаївна Бесараб, яка щиро дякувала музейникам, що гідно продовують справу батька.