Спасівський ярмарок, який цьогоріч був ювілейним, десятим, витримав деякі зміни: замість Спаса припав на Першу Пречисту (Успіння Пресвятої Богородиці). Але від того не став менш святковим і урочистим. Вистачило й люду ярмаркового, і товару різноманітного, і пісень-танців. А вже талантів у нас – очі розбігаються! Тільки чомусь усе більше заїжджі: наприклад, чернігівський центр народних мистецтв (назва не точна) давно уподобав наші ярмарки. А от місцевих майстрів не густо: побачила вишивальниць з „Бахмацької світлиці”, руки яких не втомлюються творити красу – вишитий образ Ісуса Христа роботи Ольги Батьковської зупиняв погляди всіх без винятку. Ось і давній знайомий Іван Опанасович Ковтун з останніми роботами: знаменитий наш земляк Прокопович і „Шевченко грає на скрипці”. Чи всі знали про такий хист поета? А Іван Опанасович знайшов таку унікальну інформацію і картини написав. А погляньте, які незвичайні роботи поряд стоять: погруддя Богдана Хмельницького, портрети Леніна і Сталіна – таке сусідство! Знайомлюся з автором.

 

 

 Володимир Марченко також із села Бахмача-1, художник-аматор. Цікавлюся, чи бува не шанувальник „вождя народів”. А він у відповідь демонструє мені свій блокнот з малюнками авторучкою: я не спеціаліст, щоб ставити оцінку, але сильно! І ось вони: „Два фашисти”- виривається у мене мимоволі назва. Унікальною знахідкою і розповіддю про автора поді–люся з читачем „Порадника” пізніше.

А на сцені тим часом представляють нового голову районної організації владної партії – партії регіонів. Люди ж наче на ярмарок прийшли,   а не на партконференцію.Та це ж зрозуміло - вибори близяться.

 Ярмарок нині дивував цінами: смачне масло в куликівців, але 62 гривні за кіло «повергали» в тихий розпач, дешевої (бо ж навіщо тоді ярмарок?) цибулі так і не знайшла, та й поки з цікавими людьми спілкувалася, якось і розібрали все, а тут уже і ярмарок згортається... Навіть традиційні сулії вже були порожніми на більшості прилавків.

А розваг вистачало. Конкурси, змагання веселі, лотерея. Батути заїжджі грошики „зашибали”, а свої розвалені конячки та „Сонечко”сумні стояли. Щоправда, як завжди, виручав наш ветеран-паровозик – так приємно дивитися на нього, як на кадр з далекого дитинства!

Феєрверк на завершення свята був, як і щороку, багатим. Дай, Боже, аби було що святкувати...