Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Автомобілі під склом
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 08 квітня 2011, 14:06
У Бахмацькому історичному музеї відкрилася оригінальна виставка, напевне, уперше в історії міста. Її представляв автор – колекціонер Роман Кирлиця, 11-класник школи № 5. Якщо нардеп, мільйонер і гонщик Євген Червоненко колекціонує автомобілі, то хтось може дозволити собі колекціонувати лише їхні моделі. Але ж скільки! Колекція батька й сина нараховує майже 300, на виставці представлено 245 моделей. Найстаріший зразок зібрання і російського випуску взагалі – елегантний автомобіль „Русобалт”, датується 1910 роком. Про кожну з моделей Роман Кирлиця може розповісти багато, Юрій Васильович згадує, як маленький син дивував його друзів обізнаністю. Інколи навіть перевіряли – не вірили, що такий малюк може напам’ять „строчити” назвами усіх авто, що виставлені на поличках і шафах домашнього „музею”. Ледь став розмовляти, а вже всі знав.
А початок колекції поклав ще його батько, коли привіз малому Юрку першу модельку в подарунок. Відтоді й оселилися в їхньому домі ЗІСи, КРАЗи, КамАЗи, запорожці, „Волги”, „Побєди”, Т-34, швидкі і пожежні... Так можна перераховувати довго, а Юрій Васильович готовий розповісти про кожну окрему історію.
„Що воно Вам дає, це захоплення?” – питаю. „Заспокоює часто, коли, буває, прийдеш додому чи то знервований, чи просто без настрою. Та й просто цікаво – як кажуть, кожному своє. Один друг, як приїжджає - одразу до колекції, цікавиться, що новенького, а другий – не розуміє, „дурницями займаєтесь”, - каже...” Дехто й зараз не зрозумів навіщо виставлятися: „Тобі за це гроші заплатять?” Таким людям не поясниш, що музей – це не лавка, що авторові просто приємно буде, коли він своїми картинами, вишивками чи колекцією цікавинок принесе глядачам просто радість.
Таким не поясниш, чому, приміром, люди в гори йдуть чи з парашутом стрибають. Міщанський приземлений погляд на життя завжди був і буде. Але, дякувати Богові, є і будуть і такі люди – захоплені, не байдужі до чогось, що не можна з’їсти чи одягнути, за що не можна отримати вигоди, тобто виміряти у матеріальному еквіваленті. Та, на щастя, ще існує у світі інший вимір. Хоча, напевно, у скрутну хвилину колекція теж може виручити, хтось із „колег” готовий викласти за деякі моделі відповідну суму. У Києві один такий ентузіаст навіть музей був створив, звичайно, рівень у нього значно вищий, бо ж і фінансові можливості інші. Та, врешті, не це головне, люблять вони свою колекційну справу з однаковим ентузіазмом.
Юрій Васильович передав цю любов Роману, можливо, з часом колекцію продовжить наступне покоління сім’ї Кирлиць. І, впевнена, головним їхнім здобутком буде не чергова унікальна модель, а та родинна атмосфера, де діти тягнуться не до пляшки з пивом чи цигарки, а до спільної справи. Це і робить сім’ю міцною.
У свою чергу треба сказати про людей, які допомогли з організацією виставки, за що дирекція музею висловлює вдячність: відділу освіти, підприємцям М.Харченку, П.Кручку. А Роман і Юрій Васильович, крім того, вдячні ще й Володі Гнідченку, друг-однокласник не колекціонує (поки що!), але захоплення товариша йому до душі. Сподіваємося, і відвідувачі музею віддадуть належне цікавому захопленню колекціонерів.
К.Весняна
Детальніше...