Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


9 травня, червоні прапори і гімн України

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
У День Перемоги Бахмач виконав і перевиконав „план” Верховної Ради! Червоних прапорів було більш ніж достатньо! Більше того, багато дам  одяглося також у червоне!

Скільки тривали святкові „заходи”, стільки я намагалася зрозуміти, хто ж їх проводить. Це свято завжди, за усіх влад, кимсь організовується. Гучні й довгі промови, оркестри, паради, раніше – „керуюча і направляюча розум, честь і совість”, а зараз – крім чинної влади, ще й хто встигне до свята, вибачте, примазатися. Цього року встиг так званий Союз лівих сил. Саме їхній намет ще напередодні свята вже роздавав георгієвські стрічки, стояв він і 9 травня біля Меморіалу. „Мы помним их подвиг и гордимся нашими героическими предками. С праздником! С юбилеем Великой Победы!” - написано на трикутничку, що давали разом із стрічками. Питаю: „Що це, партія чи організація громадська, хто керівник?” Юне дівчатко плутається і говорить, що це „ніяка не політика, це ще тільки їхнє начало”, партія у Ніжині знаходиться, це вона і органі-зувала, навіть чесно показує папір, підписаний керівником міської (Ніжинської) організації О.Мисником.
 
Ну і правильно, навіщо цій юнці знати, що все це дуже велика політика, а не щирий патріотизм? Що є такий Василь Волга, який партію свою заснував ще у 2007 році, та ось тепер якимсь полі-тичним силам треба було її витягти на світ Божий? Мало того, що живучи в Україні, обіймаючи державну посаду (розпорядженням М.Азарова призначений головою Державної комісії регулювання фінансових послуг), не спромігся вивчити української, так ще й рахувати не вміє?! Який же, вибачте, ювілей у 66-ту річницю Перемоги? Оце й ціна вашому „патріотизму”, товариші ліві! На яке ліво зібралися?

А бахмачани дійсно зібралися на свято, багато було цього року. Вітали усі голови: міський – П.Шимко, райдержадміністрації – О.Допа, райради – М.Булах, районної ветеранської організації – І.Соколов, військовий комісар – О.Ананенко, обласний депутат – Г.Данько (один з усіх був лаконічним!), 11-класник школи №5 В.Бондар.

Заупокійна служба по загиблих, покладання квітів і хвилина мовчання – оце справжнє, мить істини. І як на мене, із мітингу, що зветься святим словом „реквієм”, і треба залишити саме такі миті. Щоб у кожного серце стислося від болю і стукало в ритм метроному, щоб кожен відчув: тут, під цими плитами – історія і люди, за яких ми тепер мусимо жити. Так, щоб не було соромно.

А мені було соромно за людину, що стояла поряд, коли оркестр виконував Державний Гімн. Такий собі здоровань із ситим лицем (так і хочеться сказати інше!) говорив: „І хто тільки ці слова написав: ще не вмерла Україна? Світ сміється...” Його співрозмовником був комуніст, мені було соромно і за цього, знайомого. Стрималася, поки лунала музика, та потім підійшла і хоча зрадницьки тремтів голос, „нагадала” тому невігласові, що український гімн звучить так: „Ще не вмерла УкраїнИ ні слава, ні воля...” І слухати його потрібно мовчки! Скільки ж у нас ще „хохляцтва”!

А свято продовжувалося. Фото на пам’ять, спогади, розмови. Багато відвідувачів у музеї. Зупинили слова маленького хлопчини, що впевнено говорив юній подружці: „А як же вивчати історію без музею?!” На жаль, не запам’ятала ім’я, знаю лише, що цей малий розумник - учень нашої гімназії.

Люди підтягувалися до парку, але там – лише торгівля. „Так було гарно, коли раніше концерт був одразу, ну хто вже ввечері піде, лише молодь, - бідкається знайоме подружжя із онукою, - а так хочеться свята, хоч малу покатаємо на „лодочках” чи паровозику”. Це все, що залишилось від паркових атракціонів, діти бігали на майданчику, де були конячки, навкруг скелета „сонечка”. Порадила сходити на концерт духового оркестру до Будинку дитячої творчості, що на Жовтневій. Але ані вони, ані ветерани туди вже не збираються. Ветеранів розвезуть по домівках, та й скільки їх прийшло...

Незрозуміла ця мозаїка, з якої ось вже скільки років ніяк  не складеться свято. Концерт ввечері – без ветеранів, без сотень бахмачан, що дійсно дочекалися у 45-му того свята. Воно і так зі сльозами на очах. То чому кому-небудь раз і назавжди не зламати цей сталий сценарій і зробити людям справжнє свято?
Тільки не так, як той політичний союз...

Н.Теплова

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове