Директор "Миру"... Правда, звучить? Так красномовно можна було назвати мого співрозмовника, Анатолія Петровича Ірху - директора районної кіномережі, за часів її існування. Нині кіномережа – підрозділ районного будинку культури. І кіно демонструється не щодня й не по кілька сеансів, як тоді. А може, й не треба такого нині - у всіх телевізори, домашні кінотеатри та інші дива технічного прогресу? Може, й не дивляться нині кіно, не ходять до кінозалів? І тема, про яку я хочу вести мову, не актуальна? Розмову ведемо у майбутньому кінозалі (малий зал на другому поверсі) , тож звичайно Анатолій Петрович вже виглядає оптимістом і не погоджується зі мною:

- Ні, ходять. За минулий, 2007 рік ми обслужили 4920 глядачів, щоправда, з них 4,5 тисячі –це діти, наша найактивніша аудиторія. 60 кіносеансів за рік – це, звісно, небагато, але поки що у нас немає можливості проводити повноцінні покази. Чому? Немає найголовнішого – кінозалу. Та хочемо обрадувати кінолюбителів-бахмачан – справа зрушилася з місця. До минулого року ми виживали самотужки: відновили стару кіноустановку, а вже потім придбали сучасну відеоапаратуру, та демонструвати доводилося, як знаєте, у великому залі, який не зовсім для того підходить – і завеликий, і холодний. А зараз ми з Вами стоїмо, можна сказати, на будівельному майданчику. Так, тут буде новий, обладнаний за сучасними стандартами, комфортний спеціалізований кінозал. Районний бюджет у минулому році виділив 20 тисяч, початок вже зроблено – ось він,- широким помахом руки демонструє задоволено наших кіношних справ майстер. І я бачу новісінькі вікна, пластикові. 

 

Та скільки ще тих тисяч потрібно на цей зал! Обшарпаний, з плямами по всій стелі від роками протікаючого даху – нарешті і його покрили, теж недавно. Та знову ж таки – не до кінця, і підгорищні віконця й досі жалібно, явно не розуміючи дивних цих людей, дивляться на Бахмач незаскленими очима. Але Анатолій Петрович тепер вірить – кіно у Бахмачі буде. Бо для чого ж тоді всі ці роки зберігав екран? Його я запримітила у цьому ж залі, тож звісно, не могла не поцікавитися – як йому таке вдалося? Бо ж чималенький той сувій на всю залу простягнувся.

- У гаражі власному,- посміхається.- Та й багато у нашому житті цих років( після кінотеатру) залежало від колишніх ще зв”язків, друзів, завдяки тому, може, й вижили.

- А серце краялось, як звідти уходили?

- А Ви як думаєте? Та ж пообіцяли нові власники, що і кінозал зроблять, і дитяче кафе при ньому,і нове обладнання буде, і навіть машина. 425 тисяч збиралися вкласти у реконструкцію. А тепер – самі бачили, в якому стані наш “Мир”.

Нагадаємо, скільки прожив. Працював кінотеатр з 1963 року, а як – пам`ятаєте черги на кіносеанси. “Мир” проданий рішенням сесії райради у 2005 році за 40 тис.грн. власнику, тоді, “Бахмач-м”ясо”. А оголошення про продаж було в газеті “Голос Присеймів”я” від 8.12.2004р. Вирізка та історична зберігається у Анатолія Петровича. І ще одну історичну релі-квію я побачила у кабінеті співрозмовника: “Із усіх видів мистецтва найважливішим для нас є кіно” (Ленін). Цей вислів зберігає Анатолій Петрович не з великої пошани до вождя світового пролетаріату, а з любові до справи свого життя.

Ми теж хочемо вірити, що кіно у Бахмачі буде.