Продовжуємо нашу “фотосесію”- про нинішнє життя мешканців покинутих приміщень на площі Богдана Хмельницького. Вже розповіли про кінотеатр і РБК, тепер – про Будинок дитячої творчості, котрий до того мав назву будинку школярів, а ще раніше – піонерів.

Ця будівля - з цих трьох, куди можна вже екскурсії водити – на історичні руїни. Найстаріша з них (за згадками старожилів-бахмачан, ще в 1900 році тут була тютюнова фабрика), мабуть, вже не піддається реконстукції. В усякому разі, діткам-гуртківцям районного будинку дитячої творчості у їхній новій оселі напевно комфортніше. Переїхали вони у колишній клуб залізничників. 

 

Що ж вдалося зробити вже за 2 роки новосілля? Чи не приходиться і тут шибки постійно вставляти, як там (клієнти сусідніх пітєйних закладів полюбляли так розважатися)? - запитую директора Н.Д. Швидку.

- Трапляється, але то вже поодинокі випадки, можна сказати , в порівнянні з тим, що там було. Що вже маємо? Власним коштом, завдяки оренді наших приміщень, зроблено частковий ремонт: гурткові кімнати, місця санітарного призначення.

-Н.Т- І погодьтеся, шановні батьки, комфортні умови побуту – це хіба не менш важливе від цікавого дозвілля? Тим паче, враховуючи наш загальноміський «гігієнічний» сервіс. Тобто, його відсутність.

Ідемо з Наталією Дмитрівною дитячою оселею дозвілля. Ще раніше, буваючи у них, я зацікавилася, як почуваються за маленькими партами 5-річки. І всі вихованці Глушко І.М. захоплено мені розповідали, як їм тут подобається. Була також в захваті від м’яких іграшок гуртківців Колоди Г.І. – у них вже величезна колекція.

Кілька років тому «залетів» до них, ніби журавлик маленької японки з Хіросіми, завдяки котрій і поширився світом, такий вид мистецтва, як «орігамі» - складання фігурок з паперу. Бачу на стінах і плетені вироби техніки макраме, чим з дітьми займається сама Наталія Дмитрівна.

Та з моїх останніх відвідин знову з’явилися в Будинку дитячої творчості нові види мистецтва. Театр маріонеток, поза всяким сумнівом, справжнє мистецтво. І хтозна, можливо для котрогось із вихованців Андрійко О.М. цей перший, маленький досвід і стане стежинкою до великого театру. І хіба ж не мистецтвом можна назвати давнє народне ремесло, яким відтепер оволодівають юні бахмачан під керівництвом Лапи Г.Б. Вироби з соломки вже побачили на виставці у Чернігові. Я пропоную Наталії Дмитрівні зробити виставку в їхніх стінах – нехай би помилувалися всі витворами дитячих рук і фантазії.

- Ми плануємо зробити таку десь навесні. Постійно влаштовуємо виставки, але ж наші, домашні – для дітей, батьків, та маєте рацію – треба більш широко висвітлювати діяльність наших гуртківців. А показати нам є що: загалом працює 38 гуртків, з них 12 - у сільських школах.

Н.Т- Так, ось тільки чи будуть вони мати такий пишний вигляд на тлі аварійних стін, з яких і штукатурка сиплеться, та стель з дірками? Пам’ятаючи обіцянку голови райдержадміністрації на освітянському святі щодо виділення коштів на ремонт цього закладу, запитую директора, чи включений їхній «об’єкт» у Програму розвитку на 2008 рік, яку приймали напередодні нового року.

- Щодо планів не знаємо, а чи передбачать кошти, поки що невідомо. Адже ще не прийнятий районний бюджет. Проектом передбачено на ремонт даху і фасаду 300 тисяч грн. Сподіваємося. А інше ми вже потихеньку самі зробимо, не все ж враз. Зі значних робіт - мріємо ще про ремонт залу (і дійсно, там, на відміну від кімнат, добряче холодно, а на сцену ж малеча у костюмах легеньких виходить! - Н.Т)

Коли Будинок для дітей буде не гіршим від приміщень магазинів та розважальних закладів, всього того, що приносить прибуток матеріальний? – запитую вже не директора, а сама себе.

І відповідаю собі. Лише тоді, коли наша влада зрозуміє, що давати дозвіл на спорудження казино біля Дитячого будинку творчості нерозумно, якнайменше, а якнайбільше – аморально. Тобто коли наша влада почне вкладати кошти у те, що принесе прибуток не враз, але від чого залежить, взагалі, чи виживемо ми, українці, як нація.

У дітей тобто, що значить – у свій завтрашній день.

Все краще - дітям?