Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


На гостину в дитинство

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Ось і почався січень зі святами радості, надії. Щедрування, колядування, засівання... Але основне – уславлення новонародженого Христа в ім’я нашого спасіння. Будуть ходить з привітаннями маленькі щедрувальники, засівальники. Так приємно, так тихо на душі – і сам повертаєшся в дитинство. Буває що приходять і маленькі “рекетири”. Суті свята не знають, але діти не винні – дорослі не пояснили. Що це за вітання, коли з дитячих вуст звучать вірші–погрози: “Не даси десятку, то й вітер хату рознесе, і коні–воли поздихають, і “червоний півень” завітає.

Сходила на частину до свого дитинства - післявоєнного голодного і холодного. Маленька, тиха, добра, працьовита вулиця Глинська (зараз Чехова). Нас на вулиці семеро - 5 дівчаток і 2 хлопчика. До Різдвяного дійства– казки готувалися з грудня, допомагали нам наші мами і бабусі. Треба було вивчить не одну щедрівку, колядку (поздоровлення), а декілька. Обов’язково співом, а не скоромовкою. І це при тій важкій праці, яка лягла на вдовині плечі - знаходився час і для нас. Приходили свята і ми, діти - основні діючі особи на вулиці. Личка нам не розмальовували, а от одна перед одною ми вихвалялися хустками. Нам їх вив’язували, як віночки. Чемненько стукали у віконця. Ждали нас у кожній хаті. Крім “органів”, яких було дві. Це партійці-керівники (робітник міліції і начальник собезу).

Вітали господарів. А нас щедро одарювали: горіхи, пиріжки, коржики, варений цукор, бублики, цукерки-“подушечки” і “грибки”. Не можу до цих пір забути аромат гречаних млинців з пахучою олією, якими нас пригощали в хаті Марії Петрівни і Павла Мефодійовича Шимків. Вони нас завжди підгодовували. У них була корівка і кожному з нас щодня доставався стаканчик молока. А хліб був сирітський, спечений на вдовиних сльозах. Пахкий і солодкий був, як добавляли сушений цвіт акації. А ті карбованці новесенькі від Вігертів! У кожній хаті нам були раді. Заключне віншування у тітки Мотрі Лук’яниці, де нас садовили за стіл. Духмяна, полита медом каша, коржі з маком, пиріжки, квасоля з маком. Не можу не згадати прізвище Мазепи. Це начальник маленького військового формування на території “Промпункту”. Дочка Ніна була менша за нас. Запрошені ми були і в цю оселю. Одарювали нас маленькими сонечками-родзинками.

А вранці і з року в рік - диво! На копанці, на льоду - “круг”! Його нам робив дядько Петро Гурський із старшим Сашком Вігертом. Забивали кілок у лід. Копанка була глибоченька і чиста - внизу били ключі. До кілка прив`язували жердину, до неї - санчата. Чисто карусель. Моє дитинство - незабутнє!

П.А.Кашкар

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове