Доводили цю пісенну тезу гості нашого міста, самодіяльні артисти Борзнянщини, у суботу, 9-го лютого даруючи свої таланти глядачам-бахмачанам. І повірте, шанувальників мистецтва було чимало у залі районного будинку культури. Все ж не балують концертами нас, в провінції. І хоча артисти також з сусідньої провінції, були серед них такі знахідки, яким, наприклад, я. пересічний глядач, аплодувала із захопленням. До таких, співучих, підійшла після виступу. Сімейний дует Тесленків не в мене однієї "вибив" сльозу. 

 

Мама Валентина – вчитель, син Володимир – студент 1 курсу Національного університету ім. Шевченка. Співають, кажуть, все життя. Володимир, ще не оволодівши до пуття мовою, вже мамі підспівував у 1,5 рочки. І почав артистичну "кар`єру" ще у 2002 році, ставши володарем гран-прі обласного фестивалю "Золоте зернятко", а згодом дістався відомого Всеукраїнського конкурсу "Червона рута" і не безрезультативно – був дипломантом. А все ж в артисти не пішов,обрав спеціальністю філологію. І як колись авторів "12 стільців" і "Золотого теляти", Ільфа і Петрова, питали: "Як пишете разом?" так і я цікавлюся. Сміються мама з сином, кажуть: "Як прийдеться". Але зазвичай музику – Володимир, а вірші – Валентина. На нашій сцені співали вони зворушливу пісню про святу любов мами та сина. На моє запитання про фонограми теж сміються – у них просто немає такої апаратури, щоб можна було "плюсовки" записати. "І слава Богові, бо ж не мали б ми такого задоволення сьогодні!"- відповідаю.

Поспілкувалася і з переможицею Міжнародного конкурсу "Твій шанс – 2005", який проходив у Чернігові, Ольгою Євченко, художнім керівником Красносільського будинку культури.

До чого я веду? Що мрії наші, ну хоча б інколи, стають реальністю, коли дуже того хотіти. Не святі горшки ліплять, а працьовиті. Щоправда - суворі реалії: на запитання, чи були після того пропозиції-запрошення, Ольга, пригадавши єдине - на Батуринське козацьке свято, констатує сумно: «Нікому ми не потрібні...»

Про враження після концерту. Підійшла до Наталії Тищенко, викладача школи мистецтв, соловейка нашого бахмацького. Наталія Іванівна як спеціаліст і, як мовиться, незалежний експерт ( бо ж сама – не аматор, а фахівець високої кваліфікації) говорить: найбільшою приємністю концерту був живий звук, живі голоси виконавців.

З чим важко не погодитись нам усім, бо ж прогрес все більше відлучає нас від всього "живого", будь то голоси зі сцени, будь то продукти на нашому столі.