Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Батуринці - проти Батурина

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Ще дорогою до міста над Сеймом почув, що зібрання територіальної громади у Батурині буде бурхливим. На селищних сходах тут доводилось бувати і раніше. Проходили вони людно, питання нерідко й тоді підіймались гостро, але проблеми вдавалось розв’язувати. То почутим прогнозам особливого значення не надав.


Тривалий час Батурин був флагманом у процесах перебудови, пізніше у становленні незалежності. Тут відбулись перші на Бахмаччині культурологічні заходи „Дзвін-90” і „Дзвін-91”, які трансформувались у Козацькі свята і збирають своїх прихильників уже два десятки літ. Батурин був заспівувачем багатьох справ державного масштабу, візьмімо хоча б реконструкцію колишньої гетьманської столиці. Отже, сподівався, що і міський сход стане прикладом у проведенні подібних заходів й іншим громадам.


Перші насторожуючі нотки з’явились ще до початку зібрання. Невдоволенню мешканців є пояснення - негараздів у державі вистачає. Часто їх пов’язують із прорахунками місцевої влади, хоча корінь проблем потрібно, звісно, шукати глибше. От і лунають пропозиції повернути Батурину статус селища. Від цього, правда, програють кілька посадовців, отримуючи меншу платню, але зекономлять сотні рядових батуринців за рахунок пільг для сільського населення. Йдеться про дешевші тарифи на електрику, телефонний зв’язок, газ...


Сход планувався ще місяць тому, але провести вчасно завадили березневі хуртовини. Тепер день видався мов на замовлення, але людей зібралось небагато. Саме це давало невдоволеним підставу вважати збори громади нелегітимними. Не стану відривати час у читача, відтворюючи перепалки у залі, що дуже нагадувала сесійні засідання Верховної Ради. Складалось враження, що на батуринських зборах було двоє головуючих. Анатолій Павлович Бороденко – нинішній міський голова і Михайло Васильович Іващенко – попередній керманич містом „перетягували канат”, підтверджуючи давнє спостереження про гетьманів – де троє українців, там...


Автор так і не впевнений, чи почув разом із усіма звіт Батуринського міського голови , чи то була інформація. В одному переконаний, колишня гетьманська резиденція переживає не найкращі часи. І тут з якого боку не підступи – скрізь проблеми. Мала народжуваність не компенсує і третини втрат через істотну смертність серед старшого покоління. А у нинішньому Батурині населення і так кіт наплакав. Щоб народжувати, мало мати статус міста, назвіть хоч столицею, та забезпечте молоді сім’ї роботою, дайте місця у дитячому садочку, поверніть впевненість у гарантованому медичному обслуговуванні, бо чутки про „оптимізацію” місцевої лікарні не вщухають...


Колись тут працювали льонозавод, відділення „Рай-сільгосптехніки”, хлібозавод, цехи заводу продтоварів, ще кілька дрібніших підприємств і установ, всі вони надавали робочі місця переважній більшості батуринців. Тепер новоспечені городяни все частіше вимушені шукати долі за межами Присеймів`я.


Подавав надії історико-культурний заповідник, але і тут справи не такі райдужні, як було у перші роки його створення. Тоді автобуси з туристами прибували десятками, особливо на вихідні, тепер – затишшя. Тоді щось заробляли на самих екскурсіях, якусь копійчину отримували підприємці, пропонуючи сувенірну продукцію, нині побачив лише один прилавок. Усе частіше чути висловлювання що до передчасності відбудови батуринської старини, мовляв, відродження льонозаводу, інших підприємств і організацій надало б Батурину більше ознак міста, ніж це є нині. Згадалась думка Володимира Литвина, висловлена колишнім Головою Верховної Ради під час зустрічі з бахмачанами: „Коли в державі панує безлад, це не час руйнувати і зводити пам’ятники”.


Батурин залишений напризволяще, прикро, що не знаходять спільної мови самі батуринці, до чого так наполегливо закликав присутній на сході депутат обласної ради Григорій Данько. Його ім’я називалось у доповіді міського голови кількаразово, Григорій Володимирович допомагає Батурину постійно, бо вважає його рідним містом. Надавав кошти то на придбання насоса для місцевої райлікарні, то для потреб школи, то на ремонт вулиці, на нові костюми аматорам сцени міського Будинку культури. Спостерігаючи чвари депутатського корпусу міської ради, чи буде меценат й далі допомагати землякам з тим же завзяттям.


Зустрівся на зібранні із засновником сільськогосподарського кооперативу Леонідом Бердичевським. Велику справу для містечка над Сеймом зробив цей ентузіаст. І річ не в тому, скільки високоудійних корів, скільки елітних бджолосімей домігся Леонід Григорович передати людям. Говоритиму навіть не про те, що діяльність кооперативу дещо уповільнила скорочення поголів’я дійного стада через низькі закупівельні ціни на молоко. Та навіть при тому батуринці позбулись двох сотень своїх рогатих годувальниць. Якби не підступна хвороба, то встиг би Бердичевський запровадити і переробний цех. Та головне бачу в тому, що пенсіонер, недавній землевпорядник, захотів зробити щось гарне для земляків. Не шкодуючи ні власного часу, ні коштів, обходив непосидючий батуринець чимало київських кабінетів, доки не домігся свого. Не для власної вигоди, для громади старався депутат тоді ще селищної ради. Він посіяв серед земляків надію. Якби кожен наслідував його приклад, скільки було б зроблено. Дав Леонід Григорович кооперативу ім’я Олександра Кодакова. Той теж був помітною особистістю, жив не для себе, а старався для людей.


Вловив себе на думці, і Бердичевський, і Кодаков приїхали у колишнє селище на Присеймів`ї з інших країв - Леонід Григорович із Черкащини, Олександр Костянтинович із-під Калуги, що у Росії. Не тут вони народились, а полюбили Полісся і служіння людям – обрали метою свого життя.
Корінні ж батуринці гризуться, чи не тому не таланить колишній гетьманській столиці вже більше 300 літ!?


Борис Бобришев

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове