Живе серед нас ветеран

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 10 травня 2013, 16:17

“Ніхто не забутий, ніщо не забуте!” – ці промовисті слова згадуються ще і ще раз, коли вшановуємо пам’ять героїв Великої Вітчизняної. Вони немов пульсували в мені, коли спілкувався з ветераном, учасником тих буремних подій. Микола Степанович Дуля – наш земляк, зараз йому 92 роки, він інвалід І групи. Моєму співрозмовнику вже важкувато вести діалог, тому допомагає у спілкуванні його дочка, Лідія Миколаївна Попко.

Народився наш герой у Халимоновому, наприкінці 1922 року у хліборобській сім’ї. Закінчив 7 класів.

З гіркотою в голосі згадує Микола Степанович час колективізації, період голодовки, коли вони з братом переховували в очеретах корову, а пізніше збирали колоски.

У вересні 1943-го – наш герой пішов на фронт. Брав участь у форсуванні Дніпра, в бою був тяжко поранений, а брата у дніпрових холодних хвилях втратив навіки.

Разом з Лідією Миколаївною та Миколою Степановичем розглядаємо нагороди - відзнаки, посвідчення, медалі та ордени різних років, серед яких: ”За Победу над Германией “,Орден Отечественной Войны І степени”, медаль “Захисник Вітчизни” та багато інших.

Сьогодні мій співрозмовник у вкрай тяжкому стані, практично не пересувається, важко розмовляє. Ще у 2011 році родина ветерана подала заявку на отримання біотуалету, але й донині справа з місця не зрушила. Не кажучи вже, що Микола Степанович стоїть і досі у черзі на отримання автомобіля. “Ото тільки й щастя, що пенсію отримую” – сумно додав наприкінці бесіди мій сивочолий співрозмовник.

Звичайно, хотілось би, щоб держава надавала належну увагу колишнім нашим захисникам. Але на жаль, День Перемоги влада перетворює у невідомо що. Всі знаємо, що свідків тих буремних подій щороку стає все менше. Але чомусь, до прикладу, на парадах Києва бачимо осіб, які м’яко кажучи, не дуже схожі на людей, які брали участь у ВОВ, виглядають вони досить міцними, ніяких асоціацій зі старими немічними пенсіонерами. Це, здебільшого, колишні генерали, кадебісти, що народилися вже після Дня Перемоги. Шкода, що на такі паради виводять масовку, а про справжніх героїв, воїнів, таких, як Микола Степанович, можновладці забувають. Ми повинні плекати історичну пам’ять, дбати і всіляко допомагати старим немічним ветеранам, які забезпечили нам мирне існування на українській землі, адже, як відомо: “щоб мати майбутнє, треба пам’ятати минуле”.

Микола Степанович прожив бурхливе життя, пройшов крізь горнило бойових дій, власною кров’ю наближав жаданий День Перемоги. З цим найбільшим святом і привітаємо ветерана.

Владислав Самойлов

• < Попередня
• Наступна >