В тихому коридорі районної ради, після тихої сесії (див.пізніше, не до свята ж – про справи) я чекала депутата. Бута Юрія Анатоліївича пам’ятаю по передвиборчій кампанії: виступав на площі - нашому Майдані, де і всі. Змінювались часи – змінювалась її назва: колись, до того, як в чиюсь розумну голову прийшла думка збудувати на болоті Палац культури, був тут Гойденків сад. Вже багато пізніше з’явився бронзовий дороговказ до комунізму.Чернігівською вже стала вулиця Свердлова, жовто-блакитний прапор змінив червоний, а він все стоїть (“Хто ж його посадить, він же пам’ятник”?)

Так біля нього і виступають всі: політики, артисти, голови… вітають,обіцяють, закликають, співають.

Наш земляк ( родом з Батурина) став депутатом Верховної Ради останнього скликання, відтепер кожної останньої п’ятниці місяця приймає бахмачан у приміщенні райради. Перед прийомом я поспілкувалася з жінками, які прийшли зі своїми бідами.

 

Тремтячим від стримуваних сліз бабуся  ділилася своєю вдовиною безпомічністю:”От якби був живий мій Іван Іванович…Пропрацював все життя на будівництві, на крані, все обіцяли квартиру, а так і помер у малосімейці. Та я не за квартиру, нічого мені вже не треба, а хоча б тепло було, бо ліжко пляшками з гарячою водою грію. Скільки ж терпіти таке? Скільки малосімейка стоїть, жодного разу батареї не прочищали…” Ополонську Раїсу Михайлівну запросили до кабінету. Після прийому запитую, чим зарадив наш обранець. “Подзвонив у цю контору (“Бахмачтепломережі”- Н.Т), пообіцяли, що прийдуть – побачимо”. Побачимо.

Згорьоване обличчя жінки без віку, порпається в одній із своїх торбинок у пошуках пігулки… “Беру з собою завжди “валідол”, скільки син хворіє – тримаюсь на таблетках. Як думаєте, допоможе депутат? Ми нікого не винуватимо, аби тільки помогли, дуже багато на ліки йде, а що ж тієї пенсії, було 450, тепер 543 гривень”. Син став інвалідом в армії, давно, все життя по лікарнях. Просила не називати імені.

Третю жіночку привела до депутата людська жорстокість, яка зробила інвалідом чоловіка - поки ще триває судова тяганина, також обійдемось без імені.  Та й навіщо називати імена – пройдіться коридорами влади всіх рівнів і почуєте тисячі схожих історій людського горя.

Але я – до чого? У нього, того горя, здебільшого жіноче обличчя. Може, чоловіки не звикли жалітися, не вірять у чужу допомогу, справляються самі, вони ж бо – сильна стать? А ще і тому, що у владних кабінетах високих рівнів сидять здебільшого теж чоловіки. Ні, я – аж ніяк не феміністка, я – за те, щоб жінка залишалася ніжною і слабкою статтю. Але щоб почувала себе у цьому, поки що чоловічому, світі захищеною. Аби не відбувалися перед жіноцтвом черговими тюльпанчиками і банальним словоблудством. Знову скажуть про “чарівних , берегинь” і т.п., а берегині у цей час у Києві чужі під`їзди охороняють, посуд по барах миють, в електричках трясуться?! А вона, чоловіча влада, розповідатиме в черговий раз, яких успіхів досягла. Скажіть, бахмачанки, ви ті успіхи відчули вже на собі? Ні? То сходіть на святкове урочисте засідання (чомусь аж 6-го березня? Мабуть, щоб устигли до 8-го стіл приготувати, напекти-насмажити, ще й у перукарню зазирнути!)  Вам там все розкажуть, про ваше щасливе життя.

А поки що під “білими домами” всіх рівнів все ростуть гаражі, в яких стоять красиві машини, здебільшого іномарки, чиновних мужів. В коридорах тих домів сидять біля кабінетів прохачі, здебільшого жінки.

Я не песимістка і попри все мовлене (і далеко не все ще мовлене!) все ж вітаю вас, любі подруги, з весною! З теплом, на небесах і в рідних вам серцях! З надією – вже вкотре вона буде вмирати останньою? - Хай оживає! Чого можна побажати нашим жінкам, які вже скільки століть поспіль доводять всьому світові, що вони найкрасивіші, найчарівніші і т.п. і залишаються такими в постійно екстремальних умовах!

Бажаю вам, любі жінки, щоб доводили це не ви самі, а люблячі вас чоловіки. Всіх рівнів.

Р.S. У представницьких органах влади народу Бахмаччини ( всіх нас з вами) жінки представлені таким чином: міська рада – 8, районна рада – 17, обласна рада – 1. Більшість – від партії теж з жіночим іменем, Блоку Юлії Тимошенко. Хочеться вірити, що це буде початком достойного ставлення до жінки в нашому суспільстві. Враховуючи, що у Верховній Раді жінок лише  37 з 450 депутатів, бахмачанок можна назвати вже європейками - за кількісне представництво у владі, а якісне – будемо бачити.

Успіхів і зі святом, шановні наші депутатки, все бахмацьке жіноцтво сподівається  на вас!

 

Н.Теплова