Інтерв`ю у дорозі

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 03 січня 2014, 18:31

Із Новгорода-Сіверського добирався попутками. Голосував недовго, скоро пригальмував бус. Із прочинених дверей, випереджаючи мої запитання, пролунало коротко, але вичерпно: «Їду в бік Конотопу…» А мені краще й не придумати. Вже прикидав, чи встигну на ніжинську електричку. Та з жалем дізнаюсь, що мій «штурман» їхатиме лише до Митченок.

Дзвонить телефон, тягнусь до кишені, те саме робить і водій – виявляється, у нас однаковий сигнал виклику. Розмовляє він. Із уривків фраз здогадуюсь, що молодик має відношення до тваринництва. Пробую вгадати, хто він – зоотехнік, ветеринар? Раптом осяває здогадка – завфермою! Колись навіть записував його прізвище. Як жаль, що не маю при собі блокнота.

...Пригадався серпневий день у Пісках, розмова з директором тамтешнього ПСП Валерієм Петровичем Колошою. Чомусь заговорили тоді про молодь.

- Звісно, проблема є, - ділився роздумами керівник. - Раніше над вихованням працювали піонерська і комсомольська організації, формувався потім характер молодої людини у трудовому колективі. Не відняти - тепер молодь більш поінформована, технічно підкута, але викликають занепокоєння моральні якості… Пожинаємо наслідки пропаганди насилля на телебаченні, діти багато часу віддають комп’ютеру, а там знову ж – ігри зі стріляниною, доступне неподобство, про яке і говорити незручно. А трудовий колектив для багатьох - недосяжна мрія, бо трудова біографія у них починається із запису на облік у центрі зайнятості.

І все ж є серед молоді багато гарних. Ось тільки-но спілкувався з молодим завідуючим фермою із Митченок. Приїхав він подивитись, як поставлені справи у нас, цікавився всім, вникав в суть проблем, запитання ставив грамотно. Це й не дивно, парубок навчається у академії, чи в університеті, вже завершує магістратуру.

Відверто кажучи, позаздрив йому – він прийшов у тваринництво з багажем ґрунтовних знань. У нього ще великий запас часу для професійного зростання. На жаль, тамтешні інвестори поки-що здебільшого цікавляться рослинництвом, але життя змусить повернутися обличчям і до молочного стада, і до відгодівлі, і до інших галузей тваринництва. Пригадую, у Митченках і свинарство було нарівні, і овець там тримали.

Сьогодні все більше у попиті органіч-не ведення господарства. А як врахувати наявність присеймівських луків, які межують із Митченками, то годі бажати кращого для виробництва цілющого молока, високоякісного м’яса. Вірю, колись цей молодий спеціаліст ще проявить себе, бо відчувається вже зараз його наполегливість, бажання досягти мети. Між іншим, а чому б вам не написати про нього, - порадив на завершення Валерій Петрович і назвав ім’я...

І ось тепер намагаюсь безуспішно згадати те прізвище. Нарешті здумав.

- Ви Наумчик?

- Так, - відривається від дороги відверто здивований господар авто.

– Тепер і я вас пізнав. Бачились раз, може, двічі. А от прізвище ваше в газеті зустрічалося часто.

Розговорились. Запитую про справи на фермі. Дізнаюсь, що митченківські відгодівельники нещодавно відвантажили більше ста бичків. Це результат півторарічної праці поральників і це ж термін його роботи на посаді завідуючого. Говорить, що кожна голова потягнула на 300-350 кілограмів. Ще дізнаюсь, що в його колективі 25 осіб, шість з них - доярки. Молочне стадо - найбільший головний біль молодого керівника.

- Ми вже давно по надоях пасемо задніх. Корови занедбані, необхідне докорінне формування нових груп. Від сьогоднішніх тварин вже не отримати суттєвого підвищення надоїв, як би сито їх не годував. Потрібно наповнювати ферму більш продуктивними коровами. Приміщення теж уже давно морально застаріло. Про доїльний зал у нас поки що немає і мови. А от реконструкцію одного із сараїв – завершили. Ото й відвідував Піски, аби повчитися їх господарюванню.

Валерій Петрович справив приємне враження – справжній фахівець. А ще закоханий у свою справу. Про буденні речі розповість так, що заслухаєшся.

Дізнаюсь від співрозмовника, що саме пісків’яни переконали упровадити на фермі кормовий стіл. Розповів про плюси і мінуси безприв’язного утримання.

- Корови, закріплені за доїльними залами, часто уражені хворобами копит. Спеціалісти вважають це надмірним мокротинням підлоги. Я не зовсім з цим згоден, адже у селян корови добираються восени на пашу по суцільній багнюці, і у жовтні-листопаді на полі набагато некомфортніше, ніж у затишному фермівському приміщенні. Очевидно, головним фактором тих недуг є бетоновані підлоги. Може доречно створити для тварин своєрідні острівці, прикривши бетон дерев’яними помостами. Впевнений, корови на них відпочиватимуть із задоволенням і без ризику набути якусь хворобу.

Хочу відвідати Обмачів. Там впровадили простий, але такий раціональний метод зимового утримання, що просто дивуюсь. Тут у корівниках органіку не видаляють аж до самісінького весняного тепла. Просто щедро насипають соломи, і підстилка створює належний комфорт. Коровам не тільки сухо, а й тепло, бо з-під споду «горить» органіка. До того ж гній за таких умов краще перетліває, ніж у кагатах під снігом. То поживу можна вивозити прямо в поле - знову економія і на вантаженні, і на транспортуванні.

Цікавлюсь Андрієвим навчанням.

- Що присвячу себе сільському господарству, вирішив остаточно ще дев’ятикласником. Правда, довго вагався, яку спеціальність обрати, адже вибір широкий – від механізації і обліку до тваринництва і економіки. Вирішив навчатись у найближчому від дому закладі. Ним виявився Сумський аграрний національний університет. Зупинився на біолого-технологічному факультеті.

Під час минулорічних канікул дізнався про вакансію завідуючого дільницею. Не терпілося випробувати свої знання на практиці. Порадився з батьками, вони відмовляти не стали. В університеті перейшов на індивідуальну форму навчання.

- Звісно, не однією роботою заповнений час. Яке дозвілля у митченської молоді?

- Це проблемне питання. Як на мене особисто, то вільного часу не маю, адже, нагадаю, набуваю знань, маю захистити диплом магістра. А от решта молоді в селі не знає куди себе діти. Вже задумувався над цією проблемою. При сільському Будинку культури почали обладнувати спортивний зал. Та за браком коштів справа загальмувалася на півдорозі. А спорт – це і здоров’я, і успіхи в житті, і позбавлення поганих звичок. Відсутність повноцінного відпочинку змушує багатьох моїх ровесників шукати щастя-долі за межами рідного села. Виношую ідею об’єднатися і завершити реконструкцію спортзалу силами самої молоді. Спо-діваюсь, що нас підтримали б й інвестори, може, підставив би плече депутат обласної ради Григорій Володимирович Данько. Він стільки гарного зробив, особливо, як справа стосується спорту, фізичного розвитку юного покоління. Не лише куце дозвілля, а й відсутність можливості працевлаштуватися змушують моїх ровесників їхати у міста. Працюють де прийдеться – найчастіше охоронцями. Впевнений, селу потрібні міні-підприємства по переробці продукції – ось де молодь могла б докласти свої руки.

Митченки - село незвичне. Це у нас працював заводик по виготовленню дзвонів. Відливали їх не лише з бронзи. Багато дзвінкоголосих красенів розійшлось по всіх-усюдах колишньої Російської імперії.

Сто років тому у Митченках мешкало майже 4,5 тисячі людей. Місця всім вистачало. З переказів старожилів знаю, як весело жили мої земляки. У мріях бачу, як Митченки знову співають.

Перш, ніж розпрощатися, сфотографував Андрія на згадку.

Спілкувався Борис Бобришев

• < Попередня
• Наступна >