Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Згадуючи природолюба

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Цю публікацію підготував наш дописувач Дмитро Лазун.

Днями був у Батурині. Привернули увагу зелені засніжені ялини неподалік дороги. Вгледівся у сусідні білокорі берези, плакучі верби, горобину із червоними кеглями – і згадав! Цей скверик засадив колись Олександр Костянтинович Кодаков. Колишній пустир перетворився тепер у гайок. Саджанці збирав скрізь – найбільше посаджено деревець з самого Батурина, але є тут представники флори із навколишніх лісів. А одну ялиночку Олександр Костянтинович привіз зі своєї малої батьківщини, із Жиздри, що у Калузькій області. Як бути точнішим, то взяв її з лісу, з того місця, де стояв батьківський зруб. Кодаков-старший був лісником.


Став підраховувати, скільки вже немає з нами природолюба, так і не згадав. Проте раптом збагнув, що в цьому році батуринцю виповнилося б 105 років, день його народження - 2 лютого.


Впіймав себе на думці, що простіше згадувати про Олександра Костянтиновича живого, бо чимало добрих справ залишив по собі травознай, природолюб, цікава людина.


Був він рядовим землевпорядником, та батуринці уві-ковічнили його ім’я у назві вулиці, на якій він жив. Це багато про що говорить.


А ще Кодаков чимало друкувався у місцевій пресі, популяризуючи тему охорони природи. В мене збереглося одне із його оповідань. То ж пропоную увазі читачів „Порадника”.


Полярные гости


В отчетах ученых-полярников нередко встречал упоминания о небольшой, величиной с овсянку, птице - пуночке. Обитает она на самих окраинах Севера. Пуночка, если можно так выразиться, - коренной абориген вечной мерзлоты, приполярной тундры и безжизненных островов Ледовитого океана. Зимой она откочёвывает немного на юг, где вместе со снегирями, клестами и свиристелями перебивается в средней полосе России. Это Подмосковье, Калужская, Брянская, Смоленская области. Только клесты, снегири и свиристели обитают более в лесах, где питаються семенами ясеней, кленов, елей, а пуночки вместе с овсянками и полевыми воробьями перелетают стайками на дороги, где находят скудный прокорм в придорожных сосняках.


Ранней весной, лишь только пригреет солнышко и снег сделается рыхлым, пуночки покидают свою зимовку и спешат на милый их душе Север, на гнездовье... Долго считал, что пуночки на зимовку на территорию Украины не залетают, но после - убедился в обратном.


В 1952 и последующие годы мне пришлось встречать полярних гостей – вертких пуночек на проезжих дорогах Батуринского района. Милые непугливые птички перелетали стайками с места на место, подпуская к себе довольно близко. Видно, никогда непреследуемые человеком, пуночки к нему очень доверчивы...


Зимы тех лет были суровые – морозные и снежные, что и заставило полярных птичек искать спасения от бескормицы и стужи в наших краях.


Александр Кодаков,
1956 год

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове