Від Сталінграда до Берліна

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 30 травня 2014, 11:05

Серед обмачівців літніх людей немало, Семен Федотович Лось – один із них. Якось потрапила на вшанування людей похилого віку, серед запрошених був і він. Коли дізналася, що Семен Федотович - ровесник мого брата Вані (Івана Васильовича Танцюри), що він фронтовик, захотілося поспілкуватися з ветераном. Там, на святі, це не вдалося, а добиратися в Осіч, де він жив, мені, у мої 85, досить проблематично. А так кортіло поговорити, сподівалася, що їх бойові шляхи перетиналися десь на дорогах війни, може, воювали на одному фронті. Так, мабуть, і не зустрілись би. Та народна мудрість стверджує: „На віку, як на довгій ниві”. Обставини життя склалися так, що Семен Федотович переїхав з Осічі в Обмачів, більше того, тепер ми сусіди. Днями вдалося розговорити колишнього фронтовика. У 93 роки він має чудову пам’ять, то почула багато цікавого і про війну, і про мирні будні. Згадували про часи, коли кращали наші села, які єднають береги Сейму.

...У Червону Армію Семен Лось призвався ще напередодні війни. Довго перебував у частинах резерву. А так хотілося молодому бійцеві потрапити на фронт, здавалося, що саме він змінить невдалий перебіг тієї війни.

Знадобився боєць аж наприкінці 1942-го. Бойове хрещення отримав у найжорстокішій битві над Волгою. Про ті неймовірні бої нагадує потемніла бронза медалі „За оборону Сталінграда”. Потім була Курська Дуга, бої за українські і білоруські села і міста. Під Вітебськом був заживо похований - поруч з окопом вибухнув фугас. Кількох бійців розірвало у шмаття, залишилися тільки черевики, клапті гімнастерок та чиясь зжована пілотка. Від Семена - нічогісінько. Де він мав бути, височів пагорб навернутої вибухом землі. Так би і задихнувся контужений у тій безіменній могилі, якби не бойовий приятель-сибіряк. Він став відгортати землю, аж доки не угледів чоботи, погукав підмогу... Семен відновлювався у госпіталях два місяці, молодий організм переміг. І знову фронт, тільки тепер осічанин звільняв Литву, Латвію, Естонію. Довелося крокувати і дорогами Пруссії. Так дійшов до самого Берліна. Нагород назбиралося чимало, та метал був не лише на гімнастерці, а й у грудях, бо отримав осколочне поранення.

Повернувся в село лише у 1946. У його батьків було семеро синів. Усі воювали на фронтах Великої Вітчизняної. Повернулися лише четверо, серед них і Семен. Скоро призначили бригадиром у рідному колгоспі. Віддав цій справі майже півтора десятка років. А потім захотілося саджати ліси, мов би віддаючи їм борги за те, що рятували бійців, приховуючи від ворога під кронами своїх дерев.

Упевнена, сьогодні Семен Федотович Лось – найстаріший колишній лісник у районі. Має четверо дітей, онуків і правнуків.

Боляче слухати ветеранові телевізійні новини з репортажами про бойові дії в Україні. Чи думав, що доживе до такого лиха...

Брата мого, Івана, пам’ятає уже після війни. Іван мав поранення, війна вкоротила віку. Воював і наш Танцюра Григорій, йому поталанило менше - не виповнилося і двадцяти, як загинув у 1944 на Волині. Семен Лось на війні з ним не зустрічався, але пригадав завзятого сільського гармоніста. І ті кілька коротких спогадів розхвилювали мою душу, що є ще ті, хто пам’ятає про мого братика.

Скоро відзначатимемо 70-річчя визволення нашої Батьківщини від фашистської орди. Багато життів покладено на вівтар перемоги, пам’ятаймо тих, хто не шкодував себе, звільняючи рідну Україну.

Євдокія Танцюра, с. Обмачів

На знімку: Семен Федотович Лось серед земляків.

• < Попередня
• Наступна >