Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


У школі рідній, як чудовий сон...

Рейтинг користувача:  / 1
ГіршийКращий 

Останній дзвоник. Скільки разів спостерігала це водночас радісне і сумне дійство. Була свідком і міських, і сільських свят, та найбільше хвилювалася, учувши мелодійний дзвін на подвір’ї рідної п’ятої. У ті миті згадується минуле, хочеться сподіватись на краще завтра.


Цього разу п’ята міська підготувалась до свята особливо ретельно з притаманною для колективу творчою фантазією, немовби підкреслюючи зрілий вік закладу. Нагадаю, у цьому навчальному році школі виповнилося 60.


Не буду переказувати перебіг дійства. Хоча цьогорічне свято вдалося яскравим, барвистим, насиченим, усе ж воно чимось схоже на попередні. Та про деякі моменти обмовлюсь.


Почула, як покликали когось з хлопчаків-другокласників.


- Лисяков! - тут же глянула убік, до кого зверталися. Дивна річ, у рисах юного обличчя пізнала знайоме обличчя колишнього свого директора школи Євгена Микитовича. Та все ж перестрахувалася, запитала у хлопчика: «Твій дід Костя?» А потім ще перепитала: «А батько твій – Женя?»
Так упевнилася, що Дмитрик - продовжувач роду Лисякова-фронтовика. Колишній директор був білорусом, але воював не лише за свій край, довелось звільняти і російську, і українську землі. У боях під Києвом, вдруге на Волині, був поранений.


Тут же вгледіла Романа Романенка. Він уже випускник, теж правнук фронтовика. Його прадід Петро Аврамович Демченко головував у пісківському колгоспі. Працював з піднесенням, відроджуючи поруйноване війною господарство, закладаючи його майбутню економічну міць. До бойових нагород додалася ще і вагома трудова відзнака - Орден Леніна. Були б ще, та здоров’я Велика Вітчизняна війна підірвала суттєво, вкоротивши йому вік. Тепер ось у самостійне життя вирушає правнук Роман.


Восени Україна відзначатиме 70-річчя свого звільнення від німецьких окупантів. Упевнена, серед учнів десятки, як не сотні, нащадків воїнів-визволителів...


Від роздумів відриває пісня на слова Дар’ї Книги:


У школі рідній, як чудовий сон,
Роки навчання пролетіли звично.
Тут несподівано відкрився нам закон –
Життя коротке, а освіта вічна !


Пролунав нарешті останній дзвоник, даруючи одним літні канікули, а випускникам додав нових проблем, нових сподівань, нових очікувань...


Наступного дня мав відбутися традиційний випускний міський вечір. Але негода не дозволила зібратися разом на площі біля «Миру», то ж святкувала кожна школа окремо.


А вже у перший день літа в розмові з Наталкою Піддубною, випускницею школи №5, дізналася, що дві її однокласниці - Тетяна Пирог і Аліна Савченко – медалістки.


- Їм навіть подарували мобільні телефони, - пораділа Наталя за своїх подруг. Розкажу ще про Наталку. Хоча вона і не медалістка, але на святі була відзначена Почесною грамотою як переможець Міжнародного мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка та обласної краєзнавчої акції «Безсмертний, як саме життя».


До речі, відзнаки обласних олімпіад і Малої академії наук отримали більше десяти переможців. Тут не лише мовники, а й автори науково-дослідницьких робіт з математики, хімії, інформаційних технологій та інформатики, з фізики, з основ правознавства... Назву їх імена: Вікторія Топтун, Ольга Лапа, Олена Дорош, Владислав Бахмач, Ангеліна Пирогова, Юлія Бридка, Аліна Коваленко, Анна Лагно, Андрій Вераксо, Вікторія Зуй.


Наймолодшим нагородженим став першокласник Ваня Міщенко. Йому ще не підкорилися точні науки, але він переміг в акції „Майбутнє лісу у твоїх руках”, переповівши власну турботу про долю зелених дібров у своєму малюнкові.


Та повернемося до телефонів. Пізніше поцікавилася, хто ж той благодійник, котрий розщедрився на мобілки для медалісток з 11-А. Виявляється, подарували їх усім 46 медалістам району. Зроблено це за ініціативи Ігоря Миколайовича Булаха – голови районної громадської організації «За майбутнє Бахмаччини». А воно у нас має бути, враховуючи кількість медалістів та творчу, здібну молодь.


Вероніка Ляшок


На фото: Лунає останній дзвоник на подвір`ї п`ятої міської.

Коментарі   

0 #1 nik 06.06.2014, 12:44
Молодці, що не забувають про обдаровану молодь!
Цитата

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове