Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Вклонімося пам`яті

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

9 Травня та 9 вересня – дні, коли є додаткова нагода згадати ветеранів Великої Вітчизняної війни. Ми вклоняємось пам’яті тих, хто поліг на її фронтах. З сумом згадуємо воїнів-переможців, хто повернувся до рідного краю, відбудовував поруйноване війною господарство, але не дожив до нашого сьогодення. І ще з більшою повагою і шаною ставимось до тих небагатьох, хто залишається з нами. Серед таких і Станіслава Антонівна Білецька.


Більшість наших земляків пам’ятають її як лікаря, яка лікувала жінок і допомогла сотням бахмачан прийти у цей світ. Та перш ніж стати лікарем, довелося їй боротись за мирне небо.


Золота медалістка Станіслава Білецька вступила до Ленінградського медінституту. Провчилася лише рік, як нагрянула війна. І залишилась вона у заблокованому місті над Невою. Удень працювала в госпіталі, а вечорами готувалася стати військовим фельдшером. Доля закинула її на фронт, яким командував маршал Конєв. А там бачено-перебачено. То була така війна, яку потім не зустріла ні в рядках романів, ні в кадрах кіно, ні в телевізійних передачах. У війни страшне обличчя. За один з боїв, в якому, не звертаючи увагу на шалений обстріл, врятувала кількох поранених її нагородили медаллю «За відвагу». Звільняла Київ, Україну, Польщу, дійшла й до Німеччини. Там трапився епізод, який потребував мужності, відваги й рішучості. Так склалося, що вона залишилась наодинці з більш ніж 50 важкопораненими і зуміла з честю вийти з тієї ситуації. Жоден радянський воїн не помер, за що мужню жінку, на той час лейтенанта медичної служби, нагородили орденом Червоної Зірки.


Станіславі Антонівні вже за 90. Вона не відважується на тривалі прогулянки, а ось гостям завжди рада. Особливо приємно, коли її відвідують юні земляки.


Олег Нечипоренко

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове