Ціною власного життя

Рейтинг користувача:  / 1

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 13 лютого 2015, 12:07

Сьогодні обласне радіо ще раз нагадало про сумну подію, що відбулась у нашій згорьованій Дмитрівці. Того дня принишкле селище прощалось зі своїм сином Олександром Пащенком. Шлях від маминого порогу і до останнього пристановища довжелезний. Здається, вся Дмитрівка зібралась проводжати полеглого на АТО героя. Час від часу у процесії лунали слова: «Коренецьке”, „Футбол”, „Одеса”, „Явір”…» Вони наводили на спогади.

…Народився Саша у сусідньому з нами Коренецькому, тепер це Талалаївщина. У школу ходив у Дмитрівці, тут жив із мамою. Вже підлітком привертав до себе увагу - вирізнявся серед однолітків жвавістю, кмітливістю, особливо помітний був на футбольному полі. Був неодмінним учасником шкільної збірної. У 2000 році Олександр, закінчивши школу, вступив до військового училища в Одесі.

- Справжній офіцер вийде з парубка, - вирішив ще тоді, дізнавшись про вибір випускника.

Служив він у Яворі, на відомому ще з радянських часів військовому полігоні. Був заступником командира 24 механізованої бригади особливого призначення. Товариші по службі знали його капітаном. І тільки рідні за кілька днів до загибелі Олександра поздоровили його з присвоєнням звання майора.

...Шлях до кладовища довжелезний, але товариші по службі несли труну на власних плечах. У нас, дмитрівців, був час згадати життя майора Пащенка, ще раз спробувати збагнути, що відбувається з нашою державою, усвідомити роль політиків у житті країни. Звуки духового оркестру викликали ще більшу печаль, ще більший смуток, адже Олександру виповнилося повних лише 32 роки.

Він був на АТО, виконував свій військовий обов’язок.

Після відпустки повернувся на місце постійної дислокації бригади у Явір.

Мав право залишатись там для проходження подальшої служби. Перевідав рідних, тоді вони й дізнались про звання майора і про рішення Олександра повернутись у палаючий Донбас. Його відмовляли, особливо бідкалась мама, хоча і знала характер сина – своє рішення він змінював рідко.

- Як можу повернутись у спокійне життя, коли мої бійці залишаються у вогні під обстрілами!? - пояснював Олександр.

Майор ще не звик до нового звання, коли в одному з боїв був тяжко поранений. Командира вдалось швидко переправити у військовий шпиталь до Харкова, але медики, на жаль, не чарівники. Його рани були несумісні із життям.

...Процесія нарешті дісталась цвинтаря. Але люди ще довго-довго підходили й підходили, аби своєю присутністю віддати належне світлій пам’яті полеглого мого земляка. Звучали прощальні слова виступаючих. Найбільше вразили, змусили стиснутись серце, хвилюючі слова його однокласниці Тетяни Слободенюк. Всі, до кого долинали полум’яні фрази, витирали непрохані сльози.

Випускники 2000 року планували зібратись на 15-річний ювілей. Зазвичай це буває влітку. Їх невгамовний Сашко несподівано зібрав їх серед зими. Тож нехай буде пухом земля, яку він захищав ціною власного життя.

Микола Євтушенко,
голова ветеранської організації
ФОТО: О.Рубана

• < Попередня
• Наступна >